«Хто повинен платити податок на доходи нерезидентів? Які дії необхідно зробити у разі надміру утриманого такого податку?» Відповіді на ці запитання отримали слухачі Школи податкової практики Lеgal High School, котрі прослухали лекцію керівника практики з вирішення податкових спорів KPMG Law Лариси Антощук, яка також розповіла про найцікавіші кейси у цій сфері.
За словами лектора, як в Україні, так і в більшості юрисдикцій стандартна ставка податку на доходи нерезидентів становить 15%. Залежно від виду доходів, така ставка може бути як вищою (реклама від нерезидента), так і нижчою (фрахт, страхування). Вичерпний перелік доходів з джерелом походження із України наведено у пункті 14.1.54 Податкового кодексу України.
«При оплаті товарів, робіт і послуг податок на доходи нерезидентів не застосовується. Це базове правило, про яке часто забувають. Податковий кодекс України містить пряму норму (пункт 141.4.1 (й), яка виключає застосування податку на доходи нерезидентів при виплаті доходів нерезиденту у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Водночас у разі виплати пасивних доходів на користь нерезидентів (відсотки, дивіденди, роялті) обов’язково застосовується базова ставка податку на доходи нерезидентів», — підкреслила Лариса Антощук.
У той же час бізнес може використовувати так звану пільгову ставку, яка застосовується на підставі угод про уникнення подвійного оподаткування. Такі угоди, як правило, двосторонні (підписуються між двома країнами).
Також лектор розповіла про критерії, яких необхідно дотримуватися, щоб застосувати пільгову ставку з податку на доходи нерезидентів. Перший критерій полягає в тому, що одержувач доходів повинен бути бенефіціарним власником. Другий критерій передбачає наявність довідки резидентності. Іноді міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування містять інші критерії для цілей застосування пільгової ставки, наприклад такі, що стосуються організаційної структури, частки в статутному капіталі, наявності статусу фінансової установи тощо.
Говорячи про судову практику в таких спорах, Лариса Антощук підкреслила, що судові рішення можна розділити умовно на два підходи — «формальний» та «економічний». У першій категорії справ суди перевіряють тільки наявність належним чином оформленої довідки про резидентність і наявність інформації про те, чи не діяв нерезидент як агент, посередник або номінальний власник доходу (отримував його від імені і передавав третім особам).
Але, як зазначила доповідач, з 2014 року підхід із застосуванням концепції бенефіціарного власника перейшов площину економічного аналізу суті операції. При цьому підході суд, звичайно ж, звертає увагу на наявність і оформлення довідки про резидентність, але більш ретельно аналізує статус бенефіціарного власника: «при цьому поняття «бенефіціарний власник» доходу не повинен тлумачитися у вузькому, технічному сенсі, його значення потрібно визначати виходячи з мети і завдань Конвенцій, таких як «ухилення від сплати податків» з урахуванням таких основних принципів, як «запобігання зловживанням положеннями Конвенції».
Більше того, в останній практиці фіскальні органи і суди оперують таким правилом: «особа, яка отримує доходи з джерелом походження із України, повинна довести, що вона має право визначати подальшу економічну долю отриманого доходу», — звернула увагу Лариса Антощук.
Що ж стосується повернення надміру сплаченого податку на доходи нерезидентів, то лектор відзначила таке: «Повернення надміру сплаченого податку на доходи нерезидентів залишається фікцією, якщо немає судового рішення». Зокрема, це пов’язано з тим, що хоча й існує законодавча норма, яка передбачає механізм повернення (пункти 103.10—103.12 статті 103 Податкового кодексу України), у той же час відсутність нормативного підзаконного акта, що регламентує порядок дій податкового органу, робить неможливим таке повернення без судового розгляду. За словами Лариси Антощук, звертаючись до суду з метою повернення надміру сплаченого податку на доходи нерезидентів, позовні вимоги мають передбачати як визнання бездіяльності протиправною, так і вимогу повернення суми податку на доходи нерезидентів. Важливим інструментом для гарантій бізнесу, що рішення суду буде виконане, є судовий контроль, заявляти який варто на підставі статті 382 Кодексу України про адміністративне судочинство.
