Про розгляд питань щодо неналежності доказів кримінального провадження йшлося у рамках лекції для слухачів Legal High School Андрія Чехонадського, керівника групи претензійно-позовної роботи ПАТ «Рітейл Груп», адвоката, який дав поради, як не заплутатися в томах «макулатури». Він закликав педантично ставитися до правової термінології і нагадав, що не всі матеріали справи є доказами, на які поширюється вимога належності.
Говорячи про неналежність доказів, лектор відзначив, що цей термін згадується в КПК України один раз у пункті 2 частини 1 статті 419, в якому описується, як регулюється порядок розгляду кримінальних проваджень на стадії апеляційного розгляду в кримінальному провадженні. У цій статті розглядаються мотиви визнання доказів недопустимими і неналежними. У разі якщо колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про неналежність і недопустимість доказів щодо кримінального провадження, вона повинна це мотивувати згідно з вимогами КПК України.
Якщо підходити до питання творчо, то можна використовувати поняття «належність доказів», що міститься у статті 85 КПК України, а також у статті 92, в якій прописано, хто повинен визначати належність доказів до кримінального провадження (це та сторона, яка подає доказ). У статті 94 окреслене коло суб’єктів кримінального провадження, які здійснюють оцінку доказів на предмет їх належності.
За словами лектора, практикуючі адвокати часто стикаються з представниками правоохоронних органів, які в спірних питаннях про докази виходять з того, що оцінка доказів є їхньою прерогативою. Андрій Чехонадський вважає, що ця точка зору цілком обґрунтована, оскільки оцінка доказів (у тому числі на предмет їх належності) віддана на відкуп слідчому, прокурору, слідчому судді і суду. Згідно зі статтею 94 КПК України, захисник до цього переліку не входить, тож давати оцінку доказам права не має. На цій підставі лектор зробив висновок, що ідеологія КПК України є «прообвинувальною», а права сторони захисту суттєво звужено.
Важливість питання належності доказів, за словами лектора, визначається гонитвою правоохоронців за кількістю томів кримінальної справи. Мабуть, вражаюча цифра має переважити вміст цих томів. На ділі ж, за словами лектора, зі ста томів кримінальної справи добре, якщо набереться пару томів відносних доказів. Правда, щоб ці пару томів вичленувати, потрібно ретельно опрацювати всі зібрані слідством матеріали, відокремлюючи зерна від полови.
За словами Андрія Чехонадського, відомий український юрист Ярослав Зейкан навіть ввів для цього явища спеціальний термін — «захаращення матеріалів справи». Користуючись нагодою, лектор порадив прочитати на цю тему книгу «Право на захист у кримінальному процесі», видану «Юридичною практикою» у 2005 році.
