Про особливості спорів за кредитними договорами та звернення стягнення на предмет іпотеки розповіла слухачам Legal High School Ганна Бондаренко, суддя Господарського суду міста Києва. Говорячи про правила предметної та суб’єктної юрисдикції у справах щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, вона зазначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
При розгляді справ щодо звернення стягнення на предмет іпотеки лектор порадила слухачам Legal High School враховувати позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці. У цьому разі суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Лектор підкреслила: Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов’язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання з тим, що сторонами основного зобов’язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці. Таким чином, у справах господарської юрисдикції про звернення стягнення за кредитними договорами за визначених вище обставин фізична особа може бути відповідачем.
Говорячи про вжиття заходів забезпечення позову при зверненні стягнення на предмет іпотеки, Ганна Бондаренко відзначила, що, як правило, коли позивач просить вжити заходів забезпечення, суд зазначає, що у цьому немає потреби. Щоб переконати суд, аргументом може стати факт того, що записи щодо заборони чи/та арешту предмета іпотеки вилучені з реєстру обтяжень нерухомого майна, тому є ризик його відчуження. Також можна вказати, що є правовий зв’язок між заявленими вимогами та заходами забезпечення позову або що наявна неможливість виконання рішення суду чи ефективного захисту прав позивача. Лектор проілюструвала ці тези прикладами судових рішень про вжиття заходів забезпечення.
Пані Бондаренко відзначила, що визначення початкової ціни реалізації предмета іпотеки при зверненні стягнення на предмет іпотеки відбувається або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або внаслідок оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна (на підставі результатів оцінки, наданої однією зі сторін, якщо інша сторона не заперечує, або проведеної судової оціночної експертизи, призначеної судом).
Щодо оскарження дій виконавця в процедурі виконання рішення про звернення стягнення на іпотечне майно, Ганна Бондаренко зазначила, що можуть бути оскаржені дії щодо затвердження оцінки вартості майна в процедурі виконавчого провадження, порушення порядку реалізації арештованого майна чи порядок повідомлення іпотекодавця (власника) про проведення оцінки, опису та арешту майна і виставлення його на публічні торги.
