Якщо ні автора недостовірної інформації, ні власника інформаційного ресурсу встановити неможливо, відповідальність нестиме власник доменного імені або ж суд вправі встановити факт неправдивості інформації та спростувати її в порядку окремого провадження — Крістіна Шаповалова

Про способи захисту в суді репутації, яку очорняють в інтернеті, говорила у рамках лекції у Legal High School Крістіна Шаповалова, старший юрист ETERNA LAW. Посилаючись на норми статті 34 Конституції України, вона наголосила, що право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, гарантоване Конституцією, не є абсолютним, адже поширювана інформація не повинна шкодити честі, гідності та діловій репутації інших осіб. Тим більше, що, виходячи з норм статей 201 та 299 Цивільного кодексу України, кожна фізична особа має право на захист своєї ділової репутації, яка є особистим немайновим благом.

Лектор надала визначення понять «репутація юридичної особи» (в тому числі ФОП та адвокатів та інших самозайнятих осіб) і «недостовірна інформація».

У разі якщо мало місце поширення недостовірної інформації, Крістіна Шаповалова порадила слухачам Legal High School використовувати судові та позасудові способи протидії. До позасудових способів, за її словами, належать спростування та право на відповідь. При цьому лектор вказала на різницю між цими способами залежно від характеру поширюваної інформації (спростовуються факти, а на оціночні судження дається відповідь).

Коли йдеться про судовий захист, він здійснюється шляхом подачі позову про спростування недостовірної інформації, визнання та реалізацію права на відповідь, стягнення моральної шкоди. За словами лектора, позивачами у такому випадку можуть бути фізична особа, інші заінтересовані особи, якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їх особисті немайнові права, та юридична особа (позов вправі пред’явити орган цієї юридичної особи).

Крістіна Шаповалова наголосила, що ефективність судового провадження залежить від кількох чинників, зокрема, дати публікації; доведеності факту поширення інформації; характеру інформації, яку позивач вважає недостовірною; можливості визначити відповідача; наявності доказів у позивача, що спростовують достовірність поширеної інформації. Принагідно вона навела перелік доказів, які можуть підтвердити факт поширення недостовірної інформації.

Іншою стороною спору є відповідач, яким у справах про поширення недостовірної інформації в мережі інтернет може бути або автор відповідного інформаційного матеріалу, або власник інформаційного ресурсу. Якщо ж вказаних осіб встановити неможливо, відповідальність нестиме власник доменного імені. Крім того, коли йдеться про журналіста, який є автором публікації, можливо також подати позов за місцем його працевлаштування.

Лектор підкреслила, що відповідно до змін, внесених до Цивільного кодексу України, з 2014 року була виключена норма про «презумпцію недостовірності інформації», яка покладала тягар доведення на особу, що поширила інформацію. Наразі саме позивач має довести свою правоту.

Крістіна Шаповалова пояснила слухачам Legal High School особливості недостовірної інформації у вигляді оціночних суджень та наголосила, що у випадку, коли оціночні судження зашкодили діловій репутації, можливе відшкодування моральної шкоди. При цьому у разі необхідності визнати інформацію недостовірною необхідно доводити, що така інформація є фактичним твердженням.

Окремо було обговорено таку форму захисту особистого простору, як право на забуття, тобто право особи за певних умов звертатися до пошукових систем про видалення посилань, що містять персональні дані про них. За словами лектора, це можливо, якщо інформація є неточною, недоречною або надмірною для цілей обробки даних. Розповівши про європейську практику застосування норм Загального регламенту про захист даних (GDPR), вона вказала також і на можливості видалення результатів пошуку Google на підставі національного законодавства.

МЕНЮ

LegalHighSchool — Высшая школа для юристов и адвокатов

0
Оставьте комментарий! Напишите, что думаете по поводу статьи.x
()
x
Корзина