«Захист інтересів клієнта в умовах нестабільної судової практики у спорах про передачу права вимоги» — лекцію на таку тему слухачам Школи судової практики LHS прочитав партнер ЮК EQUITY Олег Маліневський.
Свою лекцію пан Маліневський розпочав із запитання до залу «Що ж таке судова практика?». На його думку, будь-яке рішення суду, починаючи від суду першої інстанції і до касаційного суду, є судовою практикою.
За його словами, він не пам’ятає іншу практику, яка була б настільки нестабільною і думки суддів розходилися щодо одного, здавалося б, питання: в яких випадках договір купівлі-продажу грошової вимоги або уступки права вимоги необхідно кваліфікувати як договір факторингу, а коли це просто договір цесії з відповідними правовими наслідками.
На мою думку, незважаючи на змінність судової практики, законодавець не вчинив жодних дій з приведення у відповідність тих норм законодавства, які породили цю дискусію. Як на мене, один законопроект про внесення змін до одного розділу або навіть однієї статті Цивільного кодексу України дозволив би вирішити це питання, переконаний пан Маліневський.
З-поміж першопричин нестабільності практики у спорах, що випливають з договору факторингу, він виокремив:
- недостатньо глибоке розуміння судом правової природи факторингу;
- особливий дозвільний режим надання послуг;
- економічний, а іноді політичний резонанс;
- єдиний аргументований елемент у ланцюжку правової позиції боржника vs найбільш слабкий ланцюг у позиції нового кредитора.
Говорячи про судову практику з відступлення права вимоги, доповідач окреслив шість аспектів неоднаковості в підходах суддів. Ключовим же моментом незгоди в суддівських колах, за словами пана Маліневського, є питання платності такого договору. У цьому ключі він звернув увагу на дві «свіжі» постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №904/9339/16 та від 31 січня 2018 року у справі №910/7038/17, в яких суд вказав на обов’язковість умови платності договору факторингу.
