У рамках курсу Legal High School «Нове у господарському процесі» радник Asters Антон Сінцов і юрист цієї ж юридичної фірми Роман Герасименко розповіли про практичні аспекти представництва в господарському процесі.
Як зазначив Роман Герасименко, норми Конституції України, що закріплюють так звану адвокатську монополію, регулюють лише представництво іншої особи в суді і не стосуються інституту самопредставництва, передбаченого Господарським процесуальним кодексом (ГПК) України. За словами Антона Сінцова, відповідно до судової практики, Велика Палата Верховного Суду також розділяє представництво на дві категорії — самопредставництво і процесуальне представництво.
Щодо самопредставництва, лектори зробили порівняльний аналіз регулювання цього інституту до 29 грудня 2019 року і після внесення змін до ГПК України, а також навели приклади із судової практики.
Так, за словами Романа Герасименка, до набуття чинності відповідними змінами участь юросіб у судовому розгляді була можливою в порядку самопредставництва тільки через директора або члена виконавчої ради, уповноваженого відповідно до закону, статуту чи положення. Після внесення відповідних змін до ГПК України представляти компанії в порядку самопредставництва може й інша особа, уповноважена, в тому числі, і трудовим договором, наприклад юрисконсульт.
Антон Сінцов і Роман Герасименко навели приклади повернення касаційних скарг Верховним Судом як до змін, так і після. Зокрема, до 29 грудня 2019 року суд повертав касаційні скарги, якщо, наприклад, скаргу підписав в.о. директора, однак до неї не було додано копію наказу про призначення такої посадової особи; скаргу підписав в.о. генерального директора, однак до неї не долучено копію рішення дирекції (у разі коли рішенням дирекції визначається порядок здійснення посадовою особою своїх повноважень); скаргу підписано директором підприємства, однак на дату звернення до суду діяльність підприємства припинено; підписант діяв у порядку самопредставництва, але як підтвердження повноважень надав доручення, а не документи, прямо передбачені процесуальним законодавством (статут, положення, трудовий договір) тощо.
Після внесення відповідних змін випадки повернення документів стали частішими. Наприклад, в одній із справ суд мотивував повернення касаційної скарги тим, що надана копія трудового договору не містить положень про повноваження юрисконсульта представляти інтереси відповідача в суді. У ряді інших справ суди звертають увагу на те, що довіреність не є документом, який підтверджує повноваження посадової особи діяти в порядку самопредставництва. У таких випадках суди уточнюють у Реєстрі адвокатів України, чи є підписант адвокатом. Якщо ж у реєстрі інформації про адвоката немає, до скарги не долучені документи, що підтверджують самопредставництво (статут, положення, трудовий договір), то суди здебільшого повертають такі скарги.
Також лектори навели приклади повернення документів, коли представництво здійснюється адвокатами на підставі довіреності або ордера. У разі представництва за довіреністю суди часто заперечують наявність належних повноважень представника, посилаючись на те, що в довіреності не зазначено конкретний суд, в якому здійснюється представництво; не передбачене право підпису позовної заяви та інших процесуальних документів; копію довіреності, долученої до процесуального документа, засвідчено уповноваженою особою; або ж на копії довіреності не зазначено дату її посвідчення тощо.
Що стосується представництва інтересів юрособи адвокатом за ордером, то свої відмови суд нерідко мотивує тим, що в ордері не вказано орган, в якому здійснюється представництво (або вказано некоректно); не вказано відомості щодо адреси робочого місця адвоката; ордер не містить застереження про обмеження повноважень тощо.
На завершення спікери відзначили законодавчу ініціативу скасування адвокатської монополії. Якщо відповідний закон усе ж буде прийнято, ймовірно, що інститут представництва в суді знову буде схильний до змін.
