Кримінально-правовим наслідкам податкових перевірок було присвячено лекцію старшого партнера адвокатської компанії «Соколовський і Партнери» Тетяни Лисовець, яку вона прочитала для слухачів Legal High School у рамках модуля «Оскарження податкових перевірок».
Зокрема, лектор підкреслила, що будь-яка податкова перевірка може мати негативні наслідки для платника податків і його посадових осіб. «Думаю, після того, як закінчаться карантинні заходи в Україні, буде дуже багато нових податкових перевірок, і, можливо, ми побачимо більш серйозні заходи з боку правоохоронних органів у відношенні до платників податків», — зазначила пані Лисовець.
Так, розповідаючи про роль податкових перевірок у кримінальному провадженні, лектор звернула увагу на те, що як підстава для відкриття кримінального провадження можуть бути документальні, фактичні та іноді камеральні податкові перевірки. А як спосіб отримання доказів у кримінальному провадженні може бути використана податкова документальна позапланова перевірка.
Тетяна Лисовець нагадала, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 травня 2018 року у справі №237/1459/17 погодилася з раніше викладеним висновком Верховного Суду України, згідно з яким Кримінальний процесуальний кодекс України не містить повноважень слідчого судді для призначення позапланової податкової перевірки. У той же час, за словами лектора, Податковий кодекс України містить положення про те, що підставою для проведення позапланової документальної перевірки є, зокрема, рішення суду або слідчого судді про проведення такої перевірки. І хоча Верховною Радою України було внесено відповідні зміни до Податкового кодексу України, але на сьогодні вони не підписані Президентом України. І, як показує практика, слідчі судді продовжують приймати рішення про проведення позапланових перевірок, незважаючи на позицію Великої Палати Верховного Суду.
Також Тетяна Лісовець звернула увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №243/6674/17-к, в якій суд вказує на те, що апеляційні суди зобов’язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на постанови слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.
Ще одією із важливих для правозастосовчої практики Тетяна Лісовець назвала постанову Верховного Суду від 16 листопада 2019 року у справі №759/10575/16-к. Так, згідно з висновком суду, обставини скоєння злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються на підставі повного і всебічного дослідження доказів у рамках змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції в силу визнання цих обставин сторонами угоди і затвердження його судом. Винесення вироку на підставі угоди преюдиціального значення в кримінальному провадженні щодо інших осіб може порушувати гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також Верховний Суд послався на практику Європейського суду з прав людини, а саме — на рішення від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» («Navalnyy and Ofitserov v Russia», заяви №46632/13 та №28671/14), в якому суд підкреслив, що обставини, встановлені в провадженні, в якому не беруть участі інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціального значення для їхніх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися тільки відносним, а їх сила — обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, прийнятих на підставі угоди.
На думку Тетяни Лисовець, зазначену позицію можна використовувати не тільки при судовому оскарженні, а й в адміністративному порядку.
