«Амністія та помилування. Постсудовий супровід справи клієнта» — лекцію на таку тему для слухачів Legal High School прочитав партнер АО Barristers Олександр Шадрін. Зокрема, він звернув увагу на те, що в 90% випадків кримінальні провадження, які направляються з обвинувальним актом до суду, завершуються винесенням обвинувального вироку. І тільки у 30% випадків такі вироки залишаються в силі після їх апеляційного перегляду. Відповідно, після прийняття апеляційним судом ухвали, відповідно до якої обвинувальний вирок вступає в законну силу, процесуальний статус особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, змінюється на статус засудженої особи.
За словами Олександра Шадріна, вирок і ухвала місцевого та апеляційного суду можуть бути оскаржені засудженим у касаційному порядку в разі порушення норм матеріального або процесуального права. За словами лектора, незважаючи на те, що суд касаційної інстанції не є судом факту, але процесуальні порушення при встановленні фактів нижчими судами також можуть бути предметом розгляду Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Крім подачі касаційної скарги, у засудженої особи залишаються ряд процесуальних можливостей у боротьбі за свою свободу. Зокрема, до традиційних підстав звільнення відносять амністію. Олександр Шадрін звернув увагу на те, що відповідно до Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія може бути застосована один раз у десять років. «Якщо в особи є вибір варіантів мінімізувати наслідки притягнення її до кримінальної відповідальності, то використовувати амністію доцільно лише у крайньому випадку, коли вже були використані всі інші засоби», — порадив партнер АО Barristers.
Правом застосувати помилування наділений лише Президент України. Згідно з чинною процедурою, засуджений, його захисник, близький родич або член сім’ї звертаються до виправної колонії за місцем відбування покарання з клопотанням про помилування. Виправна колонія готує матеріали і направляє їх до Офісу Президента України до відповідного департаменту, в структурі якого діє Комісія з питань помилування. У разі якщо комісія не вбачає підстав для помилування, відповідна відмова надсилається особі, яка подала клопотання. У разі позитивного результату розгляду клопотання відповідні матеріали передаються на підпис Президенту України для видання указу про помилування особи.
Лектор зазначив, що в його практиці були випадки, коли адміністрація виправної установи вказувала, що особа не заслуговує на помилування, але Президент України приймав позитивні рішення про помилування. Хоча в більшості випадків Президент відмовляє в задоволенні таких клопотань.
Також Олександр Шадрін розповів про інші способи мінімізації для засуджених строку відбування покарання, пов’язаного з позбавленням волі.
Серед таких прикладів — подача клопотання до суду за місцем відбування покарання про перерахунок строку попереднього ув’язнення в строк позбавлення волі («день за два» згідно із «Законом Савченко») відповідно до колишньої редакції частини 5 статті 72 Кримінального кодексу України (якщо подія злочину відбулося до скасування цього закону).
Крім того, були висвітлені умови застосування і проблемні моменти застосування інших пільг — умовно-дострокове звільнення (стаття 81 КК України), заміна покарання на більш м’яке (стаття 82 КК України), звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до 3 років (стаття 83 КК Україна), звільнення від покарання через хворобу (стаття 84 КК України).
Були узагальнені можливі тактичні прийоми захисту засуджених у РФ жертв торгівлі людьми, які були піддані екстрадиції для подальшого відбуття покарання в Україні. Наприклад, у справі №649/994/18 від 14 травня 2020 року було скасовано ухвалу суду про виконання вироку РФ відповідно до законодавства України з направленням матеріалів на повторний розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, виникло питання про те, чи є взагалі на цей момент підстави про тримання особи під вартою. Суд відзначив, що участь захисника у справах засуджених за особливо тяжкі злочини є обов’язковою. Суд нагадав про обов’язкову технічну фіксацію розгляду таких клопотань і ведення журналу судових засідань. Відзначаючи неповноту, суд вказав на відсутність у матеріалах власне вироку, який приводився у відповідність. А в наявних витягах рішень вищестоящих інстанцій не було описано діяння, за які засуджено підзахисного. Суд відзначив і неправильне застосування кримінального закону — частини 3 статті 68 КК України, вказуючи на те, що присуджені підзахисному судом РФ дев’ять років позбавлення волі виходять за рамки максимально можливих восьми років при кваліфікації за частиною 2 статті 15, частиною 3 статті307 КК України (не може бути перевищення 2/3 від максимального покарання в 12 років за незакінчений злочин).
