Право на отримання виконання грошового зобов’язання як складова права власності, а також позиції з цього питання національних судів та Європейського суду з прав людини були темою лекції Костянтина Шалоти, судді Корольовського районного суду міста Житомира.
Він нагадав слухачам Legal High School принципи права власності, закріплені статтею 41 Конституції України, та підстави набуття права власності, закріплені у Цивільному кодексі України, наголосивши на відсутності підстав співвідносити судове рішення про виплату грошових коштів та поняття власності за національним законодавством.
Оскільки у справах, що стосуються майнових зобов’язань, часто згадуються рішення ЄСПЛ, лектор навів статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка містить три такі норми: загальна норма, що закріплює принцип мирного володіння майном; норма, що містить умови позбавлення власності; норма, що визнає право держави здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
При цьому лектор зазначив, що «майно» в розумінні Конвенції — це автономне поняття, яке фактично об’єднує всі права фізичної або юридичної особи, що містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» набагато ширше і в контексті статті 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно», а й ряд інтересів економічного характеру.
Костянтин Шалота коротко нагадав практику ЄСПЛ щодо невиконання судових рішень в Україні, які стосувалися виплат зарплат і надбавок, боргів муніципальних або державних лікарень, державних банків та Кабінету Міністрів, а також зазначив, що внаслідок збільшення кількості заяв про тривале невиконання рішень національних судів в Україні (а всього їх наразі подано понад 12 тис.) ЄСПЛ вирішив скористатися процедурою пілотного рішення, обравши справу «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04) для роз’яснення цієї проблеми.
У пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року Європейський суд встановив, що були порушені пункт 1 статті 6 Конвенції та стаття 1 Першого протоколу за невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень, а також відсутність на національному рівні засобу захисту, що задовольняє вимоги статті 13 Конвенції.
Суд зазначив, що затримки були викликані комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, в результаті чого пан Іванов та інші заявники в подібній ситуації не змогли домогтися примусового виконання судових рішень.
Костянтин Шалота нагадав про рішення палати ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» від 12 жовтня 2017 року, яким заяву пані Бурмич та 12 147 інших подібних заяв було вилучено зі списку справ Суду і передано до Комітету міністрів Ради Європи з тим, щоб їх могли розглядати в рамках спільних заходів щодо виконання вищезгаданого пілотного рішення у справі Іванова.
Лектор також навів слухачам Legal High School приклади вітчизняної судової практики, що стосується присудження компенсації за невиконання судових рішень про виплату грошових коштів, підкресливши, що прийняте Верховним Судом рішення мотивоване прецедентною практикою ЄСПЛ, якою право заявника на відшкодування моральної шкоди у разі надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
