У рамках модуля «Міжнародні стандарти регулювання корпоративних конфліктів» про переваги «альтернативи» під час своєї лекції «Позасудовий порядок регулювання корпоративних конфліктів» розповіла Марина Саєнко, керуючий партнер АО «Закон Перемоги», бізнес-медіатор промислово-торговельної палати Мюнхена та Верхньої Баварії.
Лектор зазначила, що медіація — це альтернативний (позасудовий) спосіб вирішення спорів, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються у рамках структурованого процесу за участю медіатора досягти згоди для вирішення їхнього спору. З огляду на Директиву ЄС 2008/52 медіація — це структурований процес, незалежно від його назви або посилання на нього, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора.
Основними принципами медіації є добровільність, конфіденційність, нейтральність і незалежність медіатора, самовизначення сторін.
Медіація в США активно розвивається з 1976 року і вже понад 4000 великих світових корпорацій застосовують медіацію для вирішення будь-яких бізнес-спорів (Microsoft, Coca-Cola, Nestle, Sony тощо).
На думку лектора, з точки зору нової культури діалогу, медіатор використовує певні корисні інструменти: це може бути робота з питаннями, емпатичне слухання, рефреймінг, рапорт, парафраз, резюмування, тест на реалістичність. Лектор порівняла медіатора з диригентом, який забезпечує можливість учасникам конфлікту, як оркестру, зазвучати гармонійно.
Різна природа конфліктів: це може бути конфлікт стилів, конфлікт інтересів, конфлікт цінностей — зазначила лектор. Медіація спрямована на врегулювання та нівелювання конфліктів, у тому числі корпоративних. Такими, на думку лектора, можуть бути спори між інвесторами (акціонерами, учасниками), спори між акціонерами/учасниками та компанією, спори між акціонерами/учасниками і топ-менеджментом компанії, конфлікти між членами наглядової ради/правління/ради директорів, трудові спори між компанією та її працівниками, внутрішні організаційні спори між посадовими особами компанії, спори компанії із зовнішніми сторонами (клієнтами, контрагентами, органами влади).
Основними причинами, чому медіація поки не настільки популярна в Україні, спікер вважає відсутність законодавчого регулювання, недостатню поінформованість про процедуру, а отже, й недовіру до процедури, звичку вирішувати спори з позиції сили, низьку договірну здатність як ментальну особливість, методи впливу, які містять елементи кримінальних правопорушень, різновекторність або конфлікт інтересів власників бізнесу і топ-менеджменту компаній, опір з боку юридичної спільноти.
Закінчуючи лекцію, лектор розмірковувала над тим, ким є медіатори та адвокати — конкурентами чи партнерами. На її думку, всі залишаються «при своїх інтересах», оскільки медіатор не надає консультації сторонам, медіатор — не обов’язково юрист і при цьому не представляє жодну зі сторін, а нейтрально допомагає сторонам комунікувати.
