Про особливості матеріальної відповідальності найманих працівників у рамках спецкурсу «Модернізація трудових відносин: правові аспекти» розповів слухачам Legal High School Сергій Сільченко, керівник практики бізнес-консалтингу ЮК ILF, адвокат. На початку лекції він зосередив увагу на основних нормативних актах та актах судових органів, які стосуються відшкодування шкоди та визначення розміру збитків.
Лектор зазначив, що трудові спори про матеріальну відповідальність можуть ініціювати як роботодавець у відношенні до працівника про відшкодування шкоди, так і працівник, не згодний із відрахуванням, проведеним роботодавцем, чи його розміром. На підкріплення своїх слів він навів постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі №206/5633/15-ц.
Сергій Сільченко наголосив, що, відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 грудня 1992 року №14, предметом доказування у таких справах є таке:
— наявність прямої дійсної шкоди та її розмір;
— в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду;
— якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов’язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди;
— чи були створені належні умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними;
— у чому полягала його вина;
— який майновий стан працівника.
Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, то доказуванню підлягає таке:
— які конкретно порушення трудових обов’язків допустив кожен працівник;
— ступінь вини кожного працівника;
— розмір пропорційної ступеню вини частки загальної шкоди, за яку до особи може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.
Лектор підкреслив, що підставою настання матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання чи неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов’язків, у результаті чого підприємству, установі чи організації було завдано майнову шкоду. При цьому матеріальну відповідальність може бути покладено незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Лектор виділив умови матеріальної відповідальності, зокрема такі:
— майну роботодавця заподіяно пряму дійсну шкоду;
— працівник заподіяв шкоду порушенням своїх трудових обов’язків, його поведінка є протиправною;
— наявною є вина в діях чи бездіяльності працівника;
— є прямий причинний зв’язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.
При цьому він наголосив, що на працівника не може бути покладено відповідальність за шкоду, що належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, який перебував у стані крайньої необхідності.
Для визначення ризику обґрунтованим лектор порадив встановити такі обставини:
— мети не могло бути досягнуто іншими, не ризикованими засобами;
— ризик відповідає значенню тієї мети, на досягнення якої його спрямовано;
— можливість настання шкідливих наслідків є малоймовірною;
— об’єктом ризику можуть виступати тільки матеріальні цінності, а не життя і здоров’я людей;
— ризикувати мають право тільки ті особи, які володіють певною професійною підготовкою і досвідом.
Потім Сергій Сільченко проаналізував випадки обмеженої і повної матеріальної відповідальності працівників з урахуванням відповідної практики Верховного Суду.
