Олександр Луговський, радник МЮГ Eterna Law розповів слухачам Школи судової практики Legal High School про світову практику визнання та виконання рішень міжнародного арбітражу.
Існує декілька видів визнання міжнародних судових рішень. Один із найпростіших і найзручніших сьогодні – автоматичне визнання. Рішення іноземного суду не потребує здійснення додаткових дій (тобто можна відразу подавати документи до виконавчої служби або до служби судових приставів). Інший варіант – екзекватура, тобто визнання національним державним судом рішення суду іноземної держави і видача дозволу на його виконання.
Також існує судовий контроль за іноземним судовим рішенням – рішення іноземного суду перевіряється на дотримання встановлених норм процесуального та матеріального права країни, в якій здійснюється визнання виконання такого рішення.
Лектор розповів про особливості процедури визнання та виконання рішень іноземних судів у різних крїнах. Наприклад, у Великій Британії визнання відбувається в трьох режимах. Перший – європейський – включає визнання за двома регламентами (Brussels (I) Judgments Regulation/ Lugano Convention та Brussels Recast Regulation), а також цікавий інститут European Enforcement Order, за яким документи іноземних судів визнаються як виконавчі.
Другий режим встановлюється національними законодавчими актами та застосовується для виконання судових рішень більшості країн Співдружності націй. Рішення реєструється в суді, після чого набирає сили рішення англійського суду. Важивий факт: не допускаються виконання рішень, що стосуються податків, пені чи штрафів.
Олександр Луговський запевнив: найскладнійшим є режим визнання та виконання за загальним правом (common law), що базується на прецедентному праві та застосовуєтьсяд до тих судових рішень і тих юрисдикцій, за якими в Англії немає відповідних договорів (США, Україна, Китай).
Також у Великій Британії дуже звужене коло підстав для відмови у виконанні рішення – вона можлива, якщо іноземне рішення було не фінальним або може бути розглянуто в тій юрисдикції, в якій воно видано, якщо суд, що його видав, не мав права розглядати такий спір, якщо є підстави вважати, що рішення могло бути отримане обманним шляхом тощо.
Що стосується визнання та виконання іноземних судових рішень в Німеччині, то варто зазначити, що процедура даної сфери, встановлена національним законодавством ФРН, схожа з прописаною в ЦПК України. Особливістю Німеччини є те, що суди держави дуже широко трактують «принцип взаємності». Якщо німецькі рішення не визнавались у якійсь державі, але така держава не виключає можливості визнання такого рішення і не вважає його незаконним, то в Німеччині рішення такої країни вважається визнаним.
Лектор розповів про скандинаський режим визнання та виконання рішень, що об’єднує скандинавські країни. Особливість полягає в тому, що якщо рішення було прийняте в юрисдикції, де застосовується Brussels I чи Луганська конвенція, то застосовується процедура екзекватури, якщо ж рішення з юрисдикції Brussels Recast – застосовується той регламент, що дозволяє автоматично визнавати іноземні судові рішення. Рішення держави, з якою у Швеції немає відповідних договорів чи конвенцій, не можуть бути визнаними. А от Сінгапур, за словами лектора, користується режимом національних законодавчих актів або режимом загального права.
Олександр Луговський зазначив також найважливіші механізми визнання рішень міжнародних арбітражів: Нью-Йоркька конвенція – головний інструмент, який регулює визнання судових рішень на міжнароному рівні; Вашингтонська конвенція – не тільки регламентує спори, але ще й встановлює спеціальний режим для визнання виконання судових рішень.
