Нинішній тиждень у Lеgal High School присвячений міжнародним аспектам кримінального провадження в Україні. Сьогоднішній модуль Школи кримінальної практики «Розшук майна та спецконфіскація» відкрила лекція Володимира Яремка, радника ЮФ Sayenko Kharenkо, який розповів про арешт майна за кордоном: правові підстави та управління таким майном.
Лекцію спікер провів в інтерактивному форматі, поставивши аудиторії ряд запитань. Наприклад: чи може український суд арештувати майно, яке знаходиться за кордоном, і які наслідки невиконання рішення українського суду в інших країнах? Юрисдикція національних судів поширюється лише на територію України, нагадав Володимир Яремко про базовий принцип визначення сфери компетенції вітчизняної Феміди, при цьому додав, що випадки, коли український суд у рамках забезпечувальних заходів вводив ряд заборон для іноземних юридичних осіб, усе ж були (яскравий приклад — ухвали Солом’янського районного суду м. Києва від 15 грудня 2017 року у справі №760/27582/17 та Апеляційного суду м. Києва від 5 вересня 2018 року у справі №796/165/2018).
Чи може національний суд арештувати майно, яке знаходиться в Україні, на підтримку судового чи арбітражного процесу за кордоном? Даючи відповідь на таке проблемне питання, лектор підкреслив: на підтримку судового процесу за кордоном українська Феміда цього зробити не може, чого не скажеш про підтримку арбітражного процесу. Володимир Яремко розповів про нюанси відповідного механізму, який з’явився лише 15 грудня минулого року, після прийняття нового процесуального законодавства. Він звернув увагу на частину 6 статті 151 Цивільного процесуального кодексу України, якою встановлюється перелік документів і матеріалів, що додаються до заяви про забезпечення позову у справі, переданій на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду.
Спікер також проаналізував нюанси законодавчого регулювання та практичного застосування нового для України інституту спецконфіскації. Володимир Яремко окремо сфокусувався на такому іноземному інструменті, як WFO (worldwide freezing order), — судовий наказ про заморожування активів по всьому світу. Щоб отримати такий міжнародний ордер, за словами лектора, позивач має докласти максимум зусиль. Він повинен довести, що має хороші аргументи по суті спору і що у відповідача є активи, які можна стягнути (це може бути будь-що: від грошових і банківських рахунків до акцій і облігацій). Крім того, заявник, якщо це можливо, повинен визначити для суду активи, що підлягають заморожуванню, включаючи їхнє місце розташування і вартість. Насправді, як зазначив пан Яремко, не потрібно ідентифікувати всі існуючі активи: якщо позивач може ідентифікувати один основний актив, то часто наказ про заморожування сприятиме виявленню інших. Серед наслідків порушення WFO — взяття під варту. Скажімо, в англійському праві строк такого арешту — два роки.
Заключну частину лекції Володимир Яремко присвятив проблематиці управління арештованим майном, розповіді, у чому різниця між receiver і liquidator. Серед іншого, він звернув увагу на частину 5 статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що регламентує повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії. Згідно із зазначеною нормою, при здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки або мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника — юридичної особи або інших осіб у разі нестачі майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями. Зазначене положення — це не «мертва норма», підкреслює лектор, наводячи приклади її застосування з судової практики. Скажімо, рішення Верховного Суду від 30 січня ц.р. у справі №923/862/15 та від 4 вересня 2018 року у справі №5023/4388/12.
