Віктор Талах, заступник директора департаменту конкурентної політики — начальник відділу сприяння конкуренції та методології АМКУ, пояснив слухачам спецкурсу «Конкуренційні виклики» Legal High School особливості вимог до вертикальних узгоджених дій.
«Такий документ, як Типові вимоги до вертикальних узгоджених дій суб’єктів господарювання стосовно постачання та використання товарів (далі — Типові вимоги), характерний саме для нашої системи права, а, до прикладу, у США такого немає», — відзначив лектор. Цей документ безпосередньо пов’язаний із забороною конкуренції та покликаний максимально зменшити ризики бізнесу, який хоче здійснювати узгоджені дії. Саме таке максимальне убезпечення бізнесу від ризиків, на думку лектора, і є основною функцією Типових вимог.
Віктор Талах вважає, що важливо знати про правові наслідки відповідності або невідповідності господарської практики Типовим вимогам. Якщо певна господарська практика їм відповідає, то положення статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на неї не поширюються. На практиці суб’єкти господарювання можуть вчиняти такі дії без звернення до АМКУ. Якщо ж господарська практика не відповідає Типовим вимогам, то це ще не означає, що вона автоматично заборонена і АМКУ має застосовувати санкції. Тут є чотири варіанти розвитку подій: суб’єкт може утриматись від вчинення узгоджених дій, одержати дозвіл на вчинення таких дій за статтею 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції» чи використати котрийсь із двох спрощених варіантів: одержати попередні висновки за статтею 29 Закону чи одержати висновки щодо кваліфікації дій за статтею 14 Закону.
Щоб використовувати Типові вимоги, спочатку лектор радить визначити, чи належить господарська практика, яка вас цікавить, до їх сфери регулювання. Так, предметом цієї сфери є узгоджені дії суб’єктів господарювання, в яких беруть участь два чи більше суб’єктів господарювання, які в межах таких узгоджених дій діють на різних рівнях ланцюга виробництва або постачання, які можуть купувати, продавати або перепродувати окремі товари, і такі дії не є агентською діяльністю (договорами доручення або комерційним посередництвом, за якого повірений (комерційний агент) не несе або несе лише незначні комерційні та/або фінансові ризики).
Наступною важливою ознакою є учасники цих дій. У документі можна побачити чотири терміни, які ніби стоять хаотично, та мають пояснення. На початку ланцюжка — постачальник (на ринку України він товар лише продає). Наступний — покупець, але тут покупець дещо специфічний — це суб’єкт господарювання, який продає куплений товар (тобто купує його для перепродажу). Після нього — замовник, який купує товар у покупців (тобто купує не на самому початку), він може виступати у двох іпостасях: може бути аналогом покупця (тільки в такому випадку він купує не у постачальника, а у покупця) або може купувати для власного споживання. В останньому випадку він виступає споживачем, на якому ця ланка закінчується.
Віктор Талах відзначив, що найскладнішою в цьому документі є трирівнева структура норм, які складаються із загальних правил, винятків із загальних правил та винятків із винятків.
Останнє, на чому зупинився лектор, це запозичення з європейського права — положення про незастосування типових вимог. Органи Комітету можуть прийняти розпорядження про незастосування загальних правил Типових вимог стосовно певного ринку, якщо не пов’язані між собою мережі схожих ВУД охоплюють понад 50 відсотків цього ринку. Розпорядження про незастосування не може стосуватися ВУД, які фактично мають місце на час його прийняття. Таке розпорядження підлягає обов’язковому оприлюдненню протягом трьох робочих днів з моменту прийняття.
