Протягом останнього року Велика Палата Верховного Суду була в пошуках відповідей на всі питання розмежування юрисдикції судових спорів, пов’язаних з реєстрацією речових прав на нерухоме майно. З тонкощами цієї цікавої теми слухачів Школи судової практики Legal High School ознайомив радник ЮФ Aequo адвокат Євген Левіцький у рамках лекції «Юрисдикція спорів з державними реєстраторами щодо реєстрації права на нерухоме майно».
Лектор зазначив, що переломним моментом у практиці судів стало рішення Великої Палати ВС від 4 вересня 2018 року, коли суд відступив від своєї ж позиції щодо розмежування юрисдикції спорів. Раніше суд вважав, що спори з державними реєстраторами речових прав можуть розглядатися як в адміністративних судах, так і в судах господарської або цивільної юрисдикції (за суб’єктною ознакою). Усе залежало від того, що є предметом перевірки в кожній окремій справі (законність дій реєстратора або наявність майнових прав щодо майна, за яким було проведено реєстраційну дію). Однак у вересні минулого року Велика Палата зробила висновок про те, що спір щодо реєстрації речових прав на нерухомість не стосується адміністративної юрисдикції, бо розгляд такої справи адміністративним судом і, наприклад, технічне скасування реєстрації, не вирішує спір про право.
При цьому з березня 2018 року існувала ще позиція, згідно з якою, якщо спір про право вже вирішений цивільним або господарським судом, то спір з реєстратором щодо такого майна все ж може бути підвідомчий адміністративному суду. Але і від цієї позиції Велика Палата також відступила, підтвердивши свій підхід, датований вереснем.
Безумовно, така однозначність і принциповість сприятиме формуванню єдиної судової практики у цій категорії спорів і, що більш важливо, ефективному захисту порушеного права. Однак як бути з тими справами, які в першій і другій інстанціях розглядались адміністративними судами (адже така була практика у той період), а коли ці справи дійшли до касації, то правильні за своєю суттю рішення опинилися під загрозою скасування винятково за мотивами нібито недотримання юрисдикції, адже підхід до розмежування юрисдикцій змінився?
Очевидно, що таких справ може бути багато і буде неправильно після багаторічної судової тяганини в адміністративних судах скасувати прийняті судові рішення, закрити провадження і запропонувати позивачам ще раз подавати до суду, але вже до іншого — цивільного чи господарського.
Такий підхід повністю суперечить концепції, згідно з якою не може бути скасоване правильне по своїй суті рішення з одних лише формальних підстав. Лектор упевнений, що Велика Палата знайде вихід із ситуації, що склалася, і захистить права тих, хто витратив роки у судових процесах.
