Про міжнародні аспекти боротьби з кіберзлочинністю слухачам LHS розповіла Наталія Ткачук, співробітник Служби безпеки України, к.ю.н.
«Інтернет не має кордонів, тому в розслідуванні кіберзлочинів важливою є міжнародна взаємодія», — підкреслила на початку лекції Наталія Ткачук. Так, у більшості випадків кіберзлочини мають транснаціональний характер: об’єкт кібератаки, суб’єкт і знаряддя злочину знаходяться на території різних держав. Для створення правової основи міжнародної співпраці та гармонізації національних норм держав у сфері протидії кіберзлочинності Радою Європи було розроблено Конвенцію про кіберзлочинність, яка набула чинності у 2004 році. Цей документ є першим і основним міжнародним нормативно-правовим актом у даній сфері. У той же час лектор зазначила, що Конвенція буде повністю ефективною тільки після імплементації її норм у всіх державах-учасницях. До слова, Російська Федерація є єдиною країною — членом РЄ, яка категорично відмовилася ратифікувати Конвенцію. Причина тому — стаття 32 Конвенції «Транскордонний доступ до комп’ютерних даних…», яку РФ розцінює як загрозу її інформаційному суверенітету. Необхідно зазначити, що окрему думку висловили і США. Так, США відмовилися ратифікувати Додатковий протокол до Конвенції щодо криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи, обґрунтувавши свою позицію посяганням на свободу слова.
Лектор зазначила, що в Конвенції немає уніфікованого визначення терміна «кіберзлочини», і таку позицію спікер вважає правильною, оскільки в кожній державі традиційно сформувалися власні уявлення про кіберзлочинність. У той же час основна вимога Конвенції — встановити кримінальну відповідальність за такі злочини: пов’язані з порушенням авторських прав, дитячою порнографією, комп’ютерне шахрайство, злочини ненависті (дії расистського та ксенофобного характеру, вчинені через комп’ютерні системи), а так само правопорушення проти конфіденційності, цілісності і доступності комп’ютерних даних та систем. Виходячи з цього, країни-учасниці зобов’язуються надавати одна одній взаємну допомогу в розслідуванні або судовому переслідуванні кримінальних злочинів, пов’язаних з комп’ютерними системами і даними, а також у зборі доказів у кримінальних злочинах в електронній формі, у тому числі надавати взаємну допомогу в зборі таких даних у реальному часі. Також одна з вимог Конвенції — створення контактної мережі 24/7 для надання допомоги в розслідуванні кіберзлочинів. Така контактна мережа — це своєрідний канал передачі інформації для правоохоронних органів, прокоментувала цю вимогу Наталія Ткачук.
Оцінює стан імплементації Конвенції її Комітет. На думку лектора, роботу цього Комітету важко назвати ефективною, оскільки ніхто не може наказати країні імплементувати Конвенцію. Як приклад Наталія Ткачук назвала проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації положень Конвенції про кібербезпеки», який досі так і не був зареєстрований у парламенті.
Ще однією міжнародною організацією, в рамках якої здійснюється співпраця в кіберсфері, лектор назвала Інтерпол. Ця поліцейська організація має потужну технічну базу, зазначила спікер. Так, Глобальний комплекс інновацій Інтерполу в Сінгапурі займається, зокрема, оперативною підтримкою розслідування кіберзлочинів і проведенням досліджень у сфері кібербезпеки.
Резюмуючи, Наталія Ткачук назвала основні проблеми міжнародної взаємодії: відсутність ефективних механізмів обміну інформацією з обмеженим доступом; проблеми з розкриттям інформації приватними компаніями (Facebook, Google, PayPal тощо); неімплементованість Конвенції про кіберзлочинність у національне законодавство.
