Питанням розмежування юрисдикційних спорів між вкладниками неплатоспроможних банків з Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було присвячено лекцію партнера, керівника практики судового процесу та вирішення спорів АО Spensers ST Сергія Пушка.
За словами лектора, найбільш поширеними категоріями спорів сьогодні є спори щодо невключення вкладників до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, і щодо невключення інших кредиторів неплатоспроможних банків до Реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Юрисдикція судів може визначатися залежно від змісту правовідносин, суб’єкта і предмета правовідносин.
Аналізуючи судову практику, Сергій Пушко підкреслив, що фактично до 2016 року суди керувалися постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року, в якій роз’яснено, що оскільки ФГВФО — це державна спеціалізована установа, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у результаті цих правовідносин, є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами КАС України.
Як зазначив лектор, ситуація кардинально змінилася у 2016 році після прийняття Верховним Судом постанов від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 і від 9 листопада 2016 року у справі №727/7647/15-ц.
Зокрема, у першому випадку суд дійшов висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. А в постанові у справі №727/7647/15-ц Верховний Суд вказав, що «звернення позивача до суб’єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли з цивільних відносин, а саме — з цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства».
Ситуацію, коли такі спори фактично розглядалися в трьох судових юрисдикціях, довелося вирішувати у Великій Палаті Верховного Суду, яка, на думку Сергія Пушка, вдалася до штучного розмежування юрисдикції спорів.
У постанові від 12 квітня 2018 року у справі №820/11591/15 Велика Палата ВС дійшла висновку, що ФГВФО є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір щодо формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і твердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовими і належать до юрисдикції адміністративних судів.
Що ж стосується стягнення сум внесків, що перевищують 200 тисяч гривень, то, згідно з висновком Великої Палати ВС, викладеним у постанові від 7 листопада 2018 року у справі №757/56 680/16-ц, у правовідносинах, що стосуються складання реєстру акцептованих вимог кредиторів та організації заходів щодо їх задоволення, Фонд виступає від імені ліквідованого банку і при вирішенні певних питань діє як орган, уповноважений на ліквідацію банку, однак при цьому ніяких владних повноважень щодо заявника, який захищає свої майнові права, не робить.
Таким чином, за словами Сергія Пушка, Велика Палата ВС зараховує до юрисдикції адміністративних судів спори, що виникають у зв’язку з реалізацією Фондом гарантування вкладів фізичних осіб функції з організації виплат відшкодувань за вкладами. А до юрисдикції загальних або господарських судів — спори, що виникають у зв’язку з реалізацією Фондом гарантування вкладів фізичних осіб функції щодо здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Також лектор звернув увагу слухачів на те, що з 26 квітня 2016 року у провадженні Конституційного Суду України знаходиться справа №1-26/2016 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI зі змінами.
