Виселення є крайнім заходом, який застосовують тільки у порядку і випадках, що прямо передбачені законом, — Ірина Петріщева

Про право на житло та актуальну судову практику у справах щодо виселення розповіла у рамках лекції в Legal High School Ірина Петріщева, суддя Деснянського районного суду міста Києва. Вона зосередила увагу слухачів на судовій практиці щодо житлових спорів, на загальних положеннях права користування житлом, праві користування житловим приміщенням при припиненні сімейних відносин, практиці ЄСПЛ та на висновках Верховного Суду щодо виселення.

Говорячи про право користування житлом, лектор підкреслила, що, вирішуючи житлові питання, суд зачіпає інтереси третіх осіб, у тому числі неповнолітніх дітей, таким чином, подібні судові спори потребують дуже ретельного вивчення, з’ясування всіх обставин справи, дослідження доказів та постановлення правосудного рішення, щоб захистити інтереси неповнолітніх дітей.

Ірина Петріщева наголосила, що Кодекс не містить відповідей на всі правові питання, що виникають під час вирішення житлових спорів, тому вона порадила у своїй діяльності застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, встановлювати певні факти, які впливають на правову кваліфікацію цих правовідносин.

До спорів, що виникають щодо житлових правовідносин, лектор зарахувала спори про виселення, спори про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, спори про стягнення плати за користування житлом, спори про усунення перешкод у користуванні власністю та спори про визнання права користування житловим приміщенням тощо.

Особливістю таких спорів є те, що, як правило, вони відбуваються між членами однієї сім’ї.

Лектор розглянула особливості застосування норм матеріального права при розгляді цивільних справ про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, та виселення, наголосивши, що воно являє собою примусове вилучення житлової площі і є крайнім заходом, який застосовують тільки у порядку і випадках, що прямо передбачені законом. Тобто має бути імперативна норма, яка безпосередньо надає право на виселення особи. Для захисту житлових прав, а також запобігання виселення з приміщення без надання іншого житла лектор порадила використовувати норму частини 3 статті 47 Конституції України, відповідно до якої позбавлення житла можливе виключно на підставі закону і за рішенням суду, та статтю 109 Житлового кодексу України, в якій передбачено, що виселення можливе лише на підставі закону.

Здійснюючи огляд судової практики, який об’єднує низку ключових та проблемних питань правозастосування у сфері житлових спорів, лектор підкреслила, що:

— факт непроживання дитини у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом;

— співвласник спірного майна не може втратити право користування житловим приміщенням;

— припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє колишнього члена сім’ї права користування житловим приміщенням тощо.

Розглядаючи питання, чи позбавляє колишнього члена сім’ї права користування житловим приміщенням припинення сімейних відносин, Ірина Петріщева послалася на усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої втручання держави в право власності на житло має відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Резюмуючи, лектор наголосила, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що не є підставою для виселення членів сім’ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Кошик