Забезпечення позову — це часто єдина можливість зробити в майбутньому рішення суду виконаним, зазначив Андрій Іванов, старший адвокат практики вирішення спорів АО MORIS

Актуальним тенденціям застосування заходів забезпечення позову була присвячена лекція Андрія Іванова, старшого адвоката практики вирішення спорів АО MORIS, у рамках Школи судової практики Legal High School. Зокрема, лектор розповів про судову практику забезпечення позову на різних етапах розгляду справи до ухвалення рішення по суті.

На початку лекції Андрій Іванов зробив екскурс в історію розвитку інституту забезпечення позову. За його словами, такий інститут був перенесений в український судовий процес з радянського законодавства. До середини 2003 року заходи забезпечення позову були обмежені як за кількістю їх видів, так і за можливістю їх застосування тільки після відкриття провадження у справі.

Перші процесуальні норми щодо забезпечення позову до подання самого позову під назвою «запобіжні заходи» з’явилися в процесуальних кодексах України у 2003 році. Зокрема, передбачалося лише два види таких заходів: огляд приміщень, в яких проводяться дії, пов’язані з порушенням прав, і накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вживаються заходи забезпечення. Також було передбачене право суду забезпечити вимогу заявника заставою (прообраз нинішнього зустрічного забезпечення).

Як зазначив лектор, уніфікація норм про забезпечення позову для цивільного і господарського процесів, але з певними особливостями, була проведена в ході процесуальних реформ 2017 року.

Процесуальні відмінності

Зокрема, проводячи аналіз відмінностей, Андрій Іванов підкреслив, що КАС України не передбачає інституту зустрічного забезпечення позову, який є в цивільному та господарському процесах. Також у КАС України передбачено такі види забезпечення позову, як призупинення індивідуального акта або нормативно-правового акта, заборона відповідачеві вчиняти певні дії, заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

У свою чергу, ЦПК України передбачає такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на активи у справах про визнання необґрунтованими активів і їх стягнення в дохід держави. За словами лектора, це новела інституту забезпечення позову, і практики щодо його застосування дуже мало. Зазначений Кодекс передбачає можливість встановлення судом обов’язку вчинити певні дії, якщо спір виник із сімейних правовідносин.

ЦПК України та ГПК України передбачають можливість призупинення стягнення на підставі виконавчого документа, призупинення продажу арештованого майна (згідно з ГПК України — майна), якщо подано позов про визнання права власності на це майно. Також кодексами передбачений такий вид забезпечення позову, як арешт морського судна, який здійснюється для забезпечення морської вимоги.

«У господарському та цивільному процесуальних кодексах, на відміну від Кодексу адміністративного судочинства України, не обмежені види забезпечення позову, і передбачено, що суд може забезпечити позов та іншими заходами у випадках, передбачених законами і міжнародними договорами», — підкреслив лектор.

За словами Андрія Іванова, ключовою характеристикою заходів забезпечення позову є їх відповідність із заявленими позивачем вимогами. Єдиний виняток передбачають ЦПК і ГПК щодо арешту морського судна, що застосовується для забезпечення морської вимоги. Також лектор підкреслив, що ГПК і ЦПК передбачають заборону застосування заходів забезпечення позову, які за змістом тотожні заявленим позовних вимог, якщо спір не вирішується по суті.

Ефект несподіванки

«Забезпечення позову — це часто єдина можливість зробити в майбутньому рішення суду виконаним. Великою мірою ефективність таких заходів залежить від непоінформованості особи, яка підозрюється в порушенні прав позивача, а також швидкості реагування суду на відповідне клопотання. Тому доцільним є положення процесуальних кодексів, що заява про забезпечення позову розглядається оперативно, а саме — не пізніше двох днів з дня надходження до суду, і без повідомлення учасників справи», — підкреслив Андрій Іванов.

Лектор звернув увагу, що єдиний виняток містить ЦПК України. Зокрема, щодо заяв про накладення арешту на активи, що є предметом спору в справах про визнання активів необґрунтованими і їх стягнення в дохід держави. Такі заяви розглядаються з повідомленням сторін. Але суд може прийняти ухвалу про розгляд такої заяви без повідомлення відповідача, якщо позивач достатньо і належним чином доведе, що внаслідок такого повідомлення ефективність заходів забезпечення позову може бути поставлена під загрозу.

«На мою думку, такий виняток не є логічним і правильним. Оскільки, очевидно, що поінформована про розгляд клопотання про арешт свого майна особа має час і можливість провести відчуження такого майна. Тобто повідомлення особи про те, що стосовно нього буде розглядатися клопотання про забезпечення позову, апріорі ставить під загрозу ефективність таких заходів забезпечення позову, навіть якщо вони будуть застосовані судом», — зазначив Андрій Іванов.

Судові установки

Також лектор розповів про кейси, які, на його переконання, були важливими при формуванні практики про застосування заходів забезпечення позову.

Зокрема, він звернув увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18. У цій справі ВС дав визначення поняттю «співмірність» — як співвідношення негативних наслідків від застосування заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у разі невжиття таких заходів, з урахуванням відповідності права або законного інтересу, за захистом якого заявник звернувся до суду, і вартості майна, на яке просить накласти арешт або наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Також у цій постанові ВС зроблено висновок про можливість касаційного оскарження постанови апеляційного суду про забезпечення позову внаслідок перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову в такому забезпеченні позову.

Підбиваючи підсумки висновків Великої Палати ВС у питанні можливості оскарження ухвал і постанов судів щодо застосування заходів забезпечення позову, Андрій Іванов підкреслив, що в касаційному порядку можуть бути оскаржені:

— ухвала місцевого суду про забезпечення позову і постанова апеляційного суду про залишення її без змін;

— постанова апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову і задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не підлягають оскарженню в касаційному порядку:

— ухвала місцевого суду про відмову в забезпеченні позову і постанова апеляційного суду про залишення такої ухвали без змін;

— постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу місцевого суду про забезпечення позову і відмовлено в застосуванні заходів забезпечення позову.

Також лектор зупинився на практиці Верховного Суду щодо обґрунтованості вимоги про забезпечення позову, неприпустимості впливу забезпечення позову на виконання судових рішень, що набули законної сили, повноважень апеляційного суду, зловживання правом на заяву, вказівки заявником потенційного зустрічного забезпечення, а також стягнення збитків від забезпечення позову.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Кошик