Знакові рішення судової практики в межах Спецкурсу LHS для корпоративних юристів проаналізував суддя Володимир Поліщук

Розпочав роботу Спецкурс для корпоративних юристів Школи корпоративного юриста Legal High School. Про стратегію і тактику судового процесу розповів суддя господарського суду Володимир Поліщук. Щоправда, він зазначив, що поняття «стратегія» і «тактика» більш притаманні військовій діяльності: з грецького тактика — це мистецтво шикування, стратегія — мистецтво полководця; тактика потрібна, аби виграти битву, стратегія ж для того, аби виграти війну. Відтак, зупинився на останніх змінах до господарського процесуального законодавства в межах так званої малої судової реформи та поділився знаковими рішеннями судової практики.

Зокрема, у частині 5 статті 292 «Залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги» Господарського процесуального кодексу (ГПК) України слова «протягом десяти днів» законодавець замінив словами «протягом двадцяти днів»: питання про залишення касаційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги; питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Зупинився Володимир Поліщук і на «свіжій» судовій практиці. Серед низки проаналізованих суддею справ, зупинімося на ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року про відвід судді-доповідача. Заява про відвід мотивувалася тим, що висловлювання судді у докторській дисертації 2006 року (в якій, зокрема, досліджений механізм процедури примусового викупу акцій міноритарних акціонерів (squeeze-out), дають підстави засумніватися, що суддя спроможна вирішувати справу справедливо; тим, що ставлення судді-доповідача до міноритарних акціонерів не змінилося з 2006 року, що засвідчує публікація цієї судді на її сторінці в соціальній мережі Facebook та питання судді до учасників судового процесу у судовому засіданні 13 листопада 2019 року, а також тим, що публічні виступи судді-доповідача засвідчують, що єдиним способом захисту прав міноритарних акціонерів може бути оскарження ціни викупу акцій.

На думку Великої Палати, той факт, що суддя проводила наукові дослідження, які у певній частині стосувалися процедури примусового викупу акцій міноритарних акціонерів, або публічно висловлювалася з питань, які дотичні до означеної проблематики, а не до справи №908/137/18, не можуть бути підставами для обґрунтованих об’єктивних сумнівів у небезсторонності чи браку неупередженості у судді. Зрештою, очевидно, що думка судді-доповідача не є визначальною для формування позиції Великої Палати Верховного Суду у будь-якій справі. «Однак, враховуючи значення, яке має вирішення справи №908/137/18 для правової системи України, а також для того, щоби за суб’єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача не виникали сумніви у неупередженості судді-доповідача під час вирішення справи №908/137/18, Велика Палата Верховного Суду задовольняє клопотання про відвід судді-доповідача», — резюмує Суд, задовольняючи заяву про відвід.

Або інший приклад: судове рішення Великої Палати Верховного Суду у справі №904/2526/18 за касаційною скаргою Національного банку України (НБУ) на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2018 року у справі за позовом НБУ до г-на К., третя особа — ПАТ «Комерційний банк «ПриватБбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд першої інстанції відмовив НБУ у відкритті провадження. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір щодо договору поруки, укладеного для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи, відноситься до юрисдикції господарських судів, однак, з урахуванням того, що майно г-на К. було відчужене, а місцем його проживання є м. Женева (Швейцарія), суд дійшов висновку, що у господарського суду немає підстав для відкриття провадження у справі, та роз’яснив позивачу про необхідність звернення з таким позовом до суду за місцем проживання відповідача. Суд апеляційної інстанції змінив рішення місцевого суду у його мотивувальній частині, зазначивши, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі, однак неправильно застосував положення ГПК України, посилаючись на порушення НБУ правил територіальної юрисдикції, визначеної статтями 27–30 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду задовольнила скаргу НБУ, скасувала рішення судів, а справу направила до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. Велика Палата, за словами лектора, виходила з того, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці. «У цьому випадку суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи», — підкреслила Велика Палата Верховного Суду.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Кошик