Про практику спростування судових преюдицій з метою захисту платників податків розповів Артем Устюгов, провідний юрист практики податкового права ЮК MORIS GROUP. Виступаючи перед слухачами Lеgal High School, він зазначив, що підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи: обставини, що визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; обставини, визнані судом загальновідомими, та преюдиціальні факти.
Лектор нагадав, що преюдиціальність — це обов’язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло чинності, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність уже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати її знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набув чинності.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
На думку лектора, правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що набув чинності. Вони також сприяють дотриманню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду — на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Обставини, встановлені судовим рішенням, що набуло чинності, в адміністративній, цивільній або господарській справі, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, за змістом цієї норми процесуального права, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.
Водночас передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, зазначених в іншому судовому рішенні. Проте для спростування преюдиціальних обставин, передбачених зазначеною нормою, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.
Згідно з постановою Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі №826/7596/15 факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, унаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, встановлених у вироку, який набув чинності.
Лектор підкреслив, що обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі стосовно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними і допустимими доказами. Отже, преюдицію утворюють винятково лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності, наголосив Артем Устюгов.
