Ефективна процедура повернення дитини має бути розпочата в межах річного строку з дати незаконного переміщення — Ірина Мороз

Практика розгляду судових спорів стосовно міжнародного переміщення (викрадення) дітей — тема лекції у Legal High School Ірини Мороз, партнера ЮФ AVELLUM. Вона нагадала слухачам про міжнародні документи, що діють у цій сфері, зокрема Гаазьку конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (ратифікована Україною 2006 року). За словами лектора, метою цієї Конвенції є запровадження механізму мирного повернення дитини, незаконно переміщеної до іноземної держави або утримуваної в ній, до держави їх постійного проживання. Конвенція спрямована на те, щоб один із батьків або членів сім’ї не міг самостійно приймати рішення про зміну місця постійного проживання дитини. Ірина Мороз розповіла про особливості тлумачення основних термінів Конвенції, таких як «право піклування», «право доступу», «незаконне переміщення або утримування». Вона підкреслила, що норми Конвенції застосовуються до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років і постійно проживає в державі — учасниці Конвенції перед порушенням прав піклування або доступу. При цьому обидві держави є сторонами Конвенції (держава, з якої незаконно перемістили дитину, і держава, до якої відбулося переміщення/в якій утримують дитину).

Лектор зазначила, що дія Гаазької конвенції 1980 року поширюється на відносини України з 78 державами, проте поки що не поширюється на відносини України щодо викрадення дітей з Австрією та Білоруссю.

Центральним органом виконання Конвенції в Україні є Міністерство юстиції, а процедура її застосування обумовлена Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженим постановою КМУ від 10 липня 2006 року №952.

За словами лектора, Конвенція передбачає два види заяв: про повернення дитини та про забезпечення здійснення права доступу до дитини. Позивачем є будь-яка особа, яка має право піклування про дитину, а відповідачем — особа, яка вивезла дитину. Орган опіки та піклування залучається як третя особа для підготовки висновку про умови проживання дитини та проводить співбесіди з відповідачем.

Ірина Мороз підкреслила, що ефективна процедура повернення дитини має бути розпочата в межах річного строку з дати незаконного переміщення, а заява подається до суду за місцем проживання відповідача. Після подання позову суди не можуть розглядати та вирішувати питання, пов’язані зі стягненням аліментів, опікою, встановленням місця проживання дитини тощо. Підставою для позову є факт переміщення/утримування дитини. Для встановлення цього факту потрібно довести, що порушуються права піклування про дитину; у момент переміщення ці права ефективно здійснювалися або здійснювалися б, якби не переміщення. Також підставою для позову може бути необхідність повернення дитини до місця постійного проживання з метою подолання негативних наслідків, які виникли у зв’язку з рішенням особи змінити постійне місце проживання. Засобами забезпечення позову можуть бути такі: заборона дитині перетинати державний кордон, заборона відповідачу разом із дитиною змінювати місце проживання до вирішення спору, надання заявнику тимчасового доступу для спілкування з дитиною тощо.

«Суди повинні розглядати винятково питання повернення дитини», — наголосила Ірина Мороз та назвала обставини, що не підлягають розгляду і доказуванню в суді, а також навела ті обставини, за наявності яких суд може відмовити в поверненні дитини, підкріпивши свої тези прикладами судової практики.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів