«Конвенція з прав людини не вимагає двох рівнів оскарження. Але якщо кодексом гарантується право на касацію — воно має бути забезпечене», — наголосила Тетяна Поповська, адвокат, юрист практики кримінального права Asters

«Забезпечення права на апеляційний і касаційний перегляд вироку за практикою ЄСПЛ» — з такою темою у рамках модуля «Рішення ЄСПЛ для захисту від кримінального обвинувачення» Legal High School виступила адвокат, юрист практики кримінального права Asters Тетяна Поповська.

За її словами, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи або при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред’явленого особі, не зобов’язує країни — учасниці Конвенції створювати будь-які органи або установи для оскарження рішень судів першої інстанції.

У той же час частиною 2 статті 2 Протоколу №7 до Конвенції передбачено, що кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного йому вироку або призначеної міри покарання. «Таким чином, зазначеним документом на країни — учасниці Конвенції покладено зобов’язання зі створення судів чи інших органів для забезпечення можливості оскарження рішення суду, який виніс вирок», — звернула увагу лектор.

Зокрема, на це звернув увагу Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Делькур проти Бельгії», вказавши таке: «Стаття 6-1 Конвенції не зобов’язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди. Проте держава, яка створює такі суди, має забезпечити, щоб підсудні користувалися в цих судах основними гарантіями, що містяться в цій статті. У контексті оскарження ЄСПЛ зазначає, що в цілому сторони мають широкі межі свободи щодо визначення порядку реалізації права, передбаченого статтею 2 Протоколу №7 до Конвенції.

«При цьому Конвенція не вимагає обов’язково двох рівнів оскарження. Досить лише апеляції. Але якщо кодексом гарантується право на касацію — воно має бути забезпечене», — підкреслила Тетяна Поповська.

Як зазначила лектор, щоб досягти мети статті 6 та захистити права, які є «практичними та ефективними», а не «теоретичними та ілюзорними», у рамках широкого «права на суд» ЄСПЛ розробив такі структурні елементи: відсутність у заявника права подати апеляційну скаргу у кримінальній справі («Папон проти Франції») або отримати судове рішення («Ганч»); процесуальні перешкоди для доступу, наприклад тимчасові обмеження («Хаджіанастасіу проти Греції») і судові збори («Креуз проти Польщі»); практичні перешкоди для доступу, наприклад відсутність юридичної допомоги («Ейрі проти Ірландії»); імунітет цивільних відповідачів («Осман»).

Зокрема, Тетяна Поповська звернула увагу на рішення ЄСПЛ у справі «Ростовець проти України», в якому суд вказав, що будь-які обмеження права на перегляд, що містяться в національному законодавстві, мають за аналогією з правом доступу до суду, закріпленим пунктом 1 статті 6 Конвенції, переслідувати законну мету і не порушувати саму суть цього права.

Не можна стверджувати, що заявник повинен був передбачити, що, не заперечуючи факти, встановлені в судовому засіданні, він відмовлявся від можливості оскарження обвинувального вироку щодо себе, якщо він вважав правову кваліфікацію своїх дій неправильною.

«Європейський суд повинен перевірити дії або бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між суспільною потребою і потребами збереження фундаментальних прав особистості, особливо з огляду на те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний і непомірний тягар. При цьому, на мій погляд, ключовим є те, що ЄСПЛ, розглядаючи справи, перевіряє, чи не порушений і чи належний баланс між інтересами держави, з одного боку, та інтересами заявника, зокрема можливості звернення до апеляційного або касаційного суду, — з іншого», — підкреслила Тетяна Поповська.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

Кошик