Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення — Тетяна Поповська

Про практику українських судів щодо належності та допустимості доказів йшлося у рамках лекції Тетяни Поповської, юриста Asters, адвоката. Вона нагадала слухачам Legal High School визначення поняття «доказ» у кримінальному провадженні та наголосила, що саме за допомогою доказів у кримінальному процесі відбувається встановлення фактів об’єктивної дійсності. Оскільки у кримінальному судочинстві доказ має суттєве значення, законодавство детально визначає як поняття доказів, так і весь процес їх використання у кримінальному провадженні.

Лектор дала вичерпне визначення юридичних властивостей, якими повинні володіти фактичні дані, що містяться у конкретному джерелі, щоб стати доказом, зокрема належність, допустимість, достовірність та достатність. На її думку, внутрішнє переконання суду при оцінці доказів має ґрунтуватися на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності. При цьому не повинна мати місце наперед визначена упередженість, тенденційність при оцінці доказів, упевненість у винуватості особи, діям якої дається оцінка, безпідставне, необґрунтоване відкидання доказів, які свідчать про невинуватість особи.

Говорячи про допустимість доказів, Тетяна Поповська нагадала норму статті 85 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України, відповідно до якої неналежними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. При цьому вона підкреслила, що доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Головною ознакою недопустимості доказів є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому лектор навела перелік порушень, які суд відповідно до статті 87 КПК України повинен визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод та інші чинники, які роблять доказ недопустимим. Тетяна Поповська наголосила, що перелік діянь, передбачених статтею 87 КПК України як підстави для визнання фактичних даних недопустимими доказами, не є вичерпним та підтвердила цю тезу постановою Верховного Суду у справі №210/4412/15-к від 25 вересня 2018 року. А рішенням Конституційного Суду України №12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року акцентується увага на тому, що перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Для слухачів Legal High School лектор сформулювала умови допустимості доказів та наголосила, що докази, зібрані не уповноваженими особами у конкретному кримінальному провадженні, є порушенням установленого законом порядку і визнаються недопустимими, та послалася на об’єднану позицію Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Посилаючись на судові рішення, вона продемонструвала інші аспекти визнання доказів недопустимими та роз’яснила особливості процедури розкриття доказів протилежній стороні, аби такі докази могли в подальшому досліджуватися судом.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x
Кошик