Процес реструктуризації має закінчитися договором, що встановлює нові умови обслуговування боргу, — Катерина Чечуліна

Під час лекції в Legal High School Катерина Чечуліна, радник практики банківського права і міжнародних фінансів CMS Cameron McKenna Nabarro Olswang, провела case study «Юридичний супровід реструктуризації заборгованості української бізнес-групи» на прикладі реструктуризації боргу групи компаній ДТЕК. Ця реструктуризація стосувалася заборгованості у майже 2,4 млрд доларів США: близько 1,27 млрд за євробондами та понад 1 млрд за банківськими кредитами (раніше не пов’язаними між собою та консолідованими з майже 20 до менш ніж 10 до початку реструктуризації). До процесу реструктуризації залучалося понад одинадцять радників (юридичних та фінансових), що пов’язано також з кількістю юрисдикцій місцезнаходження боржників. Процес реструктуризації тривав майже два роки — від початку процесу переговорів у 2015-му до закриття реструктуризації у 2017-му.

За словами лектора, процес реструктуризації проходив паралельно щодо банківських кредитів та євробондів, що додавало складності процесу. При цьому одним із основних завдань було забезпечення паритету банківських кредиторів та держателів облігацій щодо пропонованих умов реструктуризації. Враховуючи, що жоден із кредиторів не хотів отримати умови гірші, ніж в інших, досягнення компромісу вимагало складної та виваженої роботи над створенням відповідних умов реструктуризації для цих двох груп кредиторів.

У результаті паритету було досягнуто за рахунок, зокрема, таких умов: (1) строк погашення за банківськими кредитами був погоджений коротший, але держателі євробондів отримали ліпші економічні умови погашення; (2) для євробондів передбачалась можливість змінити (за спрощеною процедурою) умови погашення у разі, якщо умови погашення за банківськими кредитами виявляться найкращими, що було необхідно у зв’язку з тим, що реструктуризації останніх завершувалась пізніше, ніж реструктуризації євробондів.

Ще одним застосованим інструментом було те, що частина банківського боргу була конвертована в євробонди. Таким чином, деякі банківські кредитори отримали рівні з іншими держателями єврооблігацій умови повернення боргу. Це також забезпечувало можливість більш швидкого виходу з фінансування за необхідності в майбутньому, що було особливо важливо через те, що такими кредиторами були переважно російські банки.

Оскільки більшість великих українських груп мають холдингову структуру з материнською компанією в іноземній юрисдикції, то до них можуть застосовуватися норми міжнародного права. Так, з метою реструктуризації банківського боргу на першому етапі було укладено договір про мораторій, який передбачав надання тимчасової відмови від стягнення боргів та ініціації процесу банкрутства. Тобто на час переговорів та фінансового аудиту заборонялися дії, що могли вплинути на діяльність компаній-боржників.

Лектор зазначила, що такий договір тимчасової відмови від вимог кредиторів у різних країнах може визнаватись повністю, частково або не визнаватись узагалі, що необхідно враховувати, якщо має місце транскордонна реструктуризація. На жаль, українське законодавство визнає такі договори лише у разі тих реструктуризацій, які проводяться за спеціальним законом.

Катерина Чечуліна наголосила, що процес реструктуризації має закінчитися договором, який встановлює нові умови обслуговування боргу, що стосується всіх кредитів, які були предметом реструктуризації, і ці умови переважають ті, на яких було укладено первісний договір.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів