Актуальним проблемам вирішення корпоративних спорів було присвячено одну з лекцій у рамках Школи судової практики Lеgal High School (LHS), яку провів партнер ЮФ Redcliffe Partners Сергій Гришко.
Зокрема, лектор навів приклад того, як змінювалася практика судів у спорах за позовами акціонерів материнської компанії про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників дочірнього товариства з обмеженою відповідальністю. Так, у постанові від 6 липня 2016 року № 910/8438/15-г Вищий господарський суд України зробив правовий висновок про підвідомчість справи господарському суду на тій підставі, що такий спір є корпоративним: виходячи з положень статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», позивачка у наведеному спорі має істотну участь у господарському товаристві.
Але, за словами лектора, надалі наведену постанову було скасовано Верховним Судом України. Зокрема, у постанові від 1 лютого 2017 року ВСУ зазначив, що пункт 4 частини 1 статті 12 ГПК України не підлягає розширеному тлумаченню щодо справ, пов’язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією із сторін у справі не є учасник господарського товариства, у тому числі той, що вибув. А недотримання вимог закону та установчих документів юрособи під час скликання та проведення загальних зборів не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками цієї особи.
Крім того, ВСУ зазначив, що Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» не є тим законом, який регулює корпоративні відносини, і наведені в ньому визначення термінів не можуть бути вирішальними при визначенні підвідомчості справи господарському суду.
Також у рамках заняття слухачі мали можливість стати учасниками «судового спору» на прикладі особистої практики Сергія Гришка, предметом якого було визнання недійсними позачергових загальних зборів учасників, на якому був присутній лише один з двох учасників товариства з обмеженою відповідальністю (мажоритарний учасник). Варто зазначити, що думки слухачів про те, треба задовольнити чи відмовити в задоволенні позову, і їх обґрунтування розділилися.
