У чому відмінність контрольованого злочину від провокації, згідно з практикою ЄСПЛ, розповів Сергій Лисенко, керуючий партнер GRAСERS

Про аналіз та узагальнення позицій Європейського суду з прав людини у справах щодо провокацій злочинів, а також те, у чому полягає відмінність контрольованого злочину від провокації, слухачам Legal High School у рамках модуля «Рішення ЄСПЛ для захисту від кримінального обвинувачення» розповів керуючий партнер GRAСERS Сергій Лисенко.

Зокрема, лектор звернув увагу на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Худобін проти Російської Федерації» від 26 жовтня 2006 року, «Ванья проти Російської Федерації» від 15 грудня 2005 року, «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року, в яких Суд сформулював позицію, згідно з якою наявність державного інтересу не можна використовувати як обґрунтування використання доказів, отриманих у результаті поліцейської провокації, оскільки застосування таких доказів піддає обвинуваченого ризику остаточно втратити справедливий судовий розгляд від самого початку. Внутрішньодержавне законодавство не має дозволяти використання доказів, отриманих у результаті підбурювання з боку державних агентів. В іншому випадку таке законодавство не відповідає принципу «справедливого судочинства».

За словами Сергія Лисенка, для визначення провокації злочину ЄСПЛ встановив такі критерії:

— чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їхнього боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище за середню;

— чи було б вчинено злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об’єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

Також лектор проаналізував чинне законодавство України, яке регламентує проведення правоохоронними органами негласних слідчих дій, і навів приклади рішень національних судів, в яких останні застосовують практику ЄСПЛ.

Зокрема, в постанові від 13 лютого 2018 року у справі №646/6873/15-к Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду відзначив, що наявність рішення прокурора про здійснення контролю за вчиненням злочину підлягає обов’язковій перевірці, як і аналіз приводів і підстав, відображених у ньому, які зумовили його прийняття, оскільки це справді має суттєве значення для визнання або невизнання, відповідно до статті 94 КПК України, належними, допустимими, достовірними доказів, якими у вироку обґрунтовано доведеність вчинення засудженим інкримінованих йому злочинів.

У рішенні від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви» ЄСПЛ наголосив, що докази, отримані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів і контролю за ними. За словами Сергія Лисенка, таких же підходів дотримуються і Касаційний кримінальний суд ВС у ряді своїх постанов, а також Велика Палата ВС, зокрема, в постанові від 16 січня 2019 року у справі №751/7557/15-к.

«При цьому необхідно зазначити, що ні чинним КПК України, ні згідно з позицією ЄСПЛ не заборонено використовувати в кримінальному провадженні докази, отримані в результаті проведення негласних слідчих дій, наприклад операцій під прикриттям. Але при цьому судам забороняється використовувати докази, отримані в результаті провокації правоохоронців. Тому проведення заходів, пов’язаних, наприклад, з використанням негласних агентів, має супроводжуватися відповідними гарантіями», — підкреслив Сергій Лисенко.

Також він навів приклади рішень, в яких ЄСПЛ було встановлено факт підбурювання з боку правоохоронних органів і в яких суд зробив протилежні висновки.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

Кошик