Відповідальність боржника за тривале невиконання судового рішення, а також можливості перерахунку боргу та накладення додаткових санкцій стали темою лекції Олександра Кузя, приватного виконавця виконавчого округу м. Києва. Він розпочав лекцію із «золотого правила» виконавця — виконавець зобов’язаний виконати рішення у спосіб та порядок, встановлений законом. Таким чином, неправильно говорити про те, що виконавець може сам стягувати з боржника додаткові відсотки чи пеню, він може стягувати лише суму, яка визначена виконавчим документом. Якщо ж суд при винесенні рішення застосував частину 10 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України і про стягнення відсотків чи пені буде зазначено у виконавчому документі, то виконавець буде їх нараховувати та стягувати до повного виконання рішення суду.
Як зазначив лектор, ухвалюючи рішення про стягнення суми, на яку нараховуються відсотки чи пеня, суд від початку може вказати про додаткові стягнення. На його думку, ніякої реальної відповідальності боржника за невиконання рішення суду наразі немає, бо хоч юридично вона і передбачена, проте її застосування практично нереальне. Законом передбачено навіть кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду, проте потрібно довести факт умисного невиконання, саме тому вироків за статтею 382 Кримінального кодексу України доволі обмежена кількість, і це при тому, що на виконанні — мільйони виконавчих документів. Як зазначив лектор, правоохоронні органі самі не прагнуть здійснювати досудове слідство за цією статтею.
У разі коли у боржника немає коштів і майна, притягнути його за статтею 382 КК України взагалі неможливо. Лектор проілюстрував процедуру стягнення прикладами з власної практики, зазначивши, що статті 52 та 63 Закону України «Про виконавче провадження» покладають на виконавця обов’язок звертатися до правоохоронних органів, якщо боржник не виконує свої обов’язки.
Окрім кримінальної відповідальності за невиконання боржником рішення суду, передбачена цивільна відповідальність у вигляді фінансової відповідальності, яка називається виконавчий збір або основна винагорода приватного виконавця у розмірі 10% від стягнутої суми. Проте стягнути її можна лише за наявності у боржника грошових коштів та майна. Якщо ж коштів чи майна у боржника немає, то і фінансової відповідальності він не понесе.
Говорячи про право виконавця накласти штраф на боржника, лектор зазначив, що наразі це можна зробити лише відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Він описав алгоритм здійснення процедури повідомлення боржника про необхідність виконання певних дій, у разі невиконання яких є шанс накласти на нього штраф.
Невиконання законних вимог державного чи приватного виконавця з усунення порушень вимог Закону «Про виконавче провадження» карається відповідно до статті 188-13 Кодексу про адміністративні правопорушення України. На думку лектора, ця норма дещо звужує вимоги статті 76 Закону України «Про виконавче провадження». Він зазначив, що у чинному законодавстві України немає жодної норми, яка прямо зобов’язувала б боржника виконати судове рішення. Максимум що зазначено — утримуватися від дій, які ускладнюватимуть виконання такого рішення.
