З темою «Порядок призначення арбітражного керуючого у справі. Проблемні питання для кредитора» у рамках Legal High School виступив Анатолій В’язовченко, голова Національної професійної спілки арбітражних керуючих України.
За ринкової економіки банкрутство — це як пекло у християнстві, але, з іншого боку, це можливість почати все спочатку, зазначив лектор на початку виступу.
Пан В’язовченко звернув увагу на деякі парадокси у цій сфері. Нікому не спаде на думку призначити клієнту нотаріуса, але з арбітражним керуючим, теж суб’єктом незалежної професійної діяльності, це саме так, зазначив він. На відміну від нотаріату, де є державні і приватні нотаріуси, у цьому професійному середовищі немає поділу на подібні статуси. Арбітражні керуючі ніколи не матимуть державного статусу — вони завжди будуть надавати приватні публічні послуги. Але так уже склалося історично, що вони призначаються, а не обираються. Також було порушене питання про незалежність арбітражних керуючих. Анатолій В’язовченко нагадав, що арбітражний керуючий законодавчо прирівнюється до посадової особи підприємства-боржника.
Далі доповідач описав еволюцію регулювання професії. Наприклад, раніше не було вимог до вищої освіти арбітражних керуючих. Цю позицію могла зайняти людина з вищою музичною або фізкультурною освітою. Про якісну роботу говорити було непросто. І тільки у 2003 році ці норми було переглянуто: обов’язковим стало здобуття економічної або юридичної освіти.
Торкнувся лектор також питання автоматичного призначення арбітражних керуючих. Чинний в Україні порядок було запозичено у суддів, зазначив доповідач. Не зовсім логічним, на його думку, було рішення законодавця доручити пленуму Вищого господарського суду України затвердити Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство. «Виникає питання, чи має право судова влада генерувати нормативно-правові акти, що стосуються необмеженого кола осіб», — додав пан В’язовченко. Також він уточнив, що пленум не був центральним органом виконавчої влади, тож його акти не повинні проходити реєстрацію в Мін’юсті, що і призвело до обмеження прав арбітражних керуючих на зайняття професійною діяльністю.
Як записано в новому Кодексі України з процедур банкрутства, арбітражних керуючих будуть призначати з використанням ЕСІТС, яка ще не запущена. Критику доповідача викликало і те, що в Кодексі призначення арбітражних керуючих проводитиметься «шляхом випадкового вибору, при цьому на вибір суду пропонується три кандидатури арбітражних керуючих. Якщо ніхто з трьох кандидатів не дав згоду на призначення, суд призначить будь-кого з них на власний розсуд, і згоди у такого кандидата ніхто не питатиме». Там навіть не прописаний принцип територіальності, підкреслив експерт: «Ти в Чернігові живеш, а тебе призначать до Хмельницького, і ти не маєш права відмовитися».
Крім цього, було зазначено, що арбітражного керуючого може бути усунено господарським судом за його невмотивованою заявою. Також це можливо з ініціативи учасника справи про банкрутство. Причини вельми оціночні — зловживання, використання неналежних доказів тощо.
Знову кредитори відсторонені від участі у виборі кандидатури арбітражного керуючого, у той же час методика Світового банку щодо встановлення місця країни у рейтингу «Doing Business» в категорії «Регулювання неплатоспроможності» встановлює підвищенні позиції країни в рейтингу, якщо кредитори мають право впливати на вибір кандидатури арбітражного керуючого.
