«Арбітражна угода може бути сформульована неправильно, та це не гарантує її недійсності», – впевнений Євген Блінов, партнер, керівник практики міжнародного арбітражу МЮГ Eterna Law

Про особливості арбітражних угод слухачам Школи судової практики Legal High School розповів Євген Блінов, партнер, керівник практики міжнародного арбітражу МЮГ Eterna Law.

Ключова відмінність між судом і міжнародним арбітражем полягає в тому, що суд – це публічно-правова інституція, право звернення до суду гарантовано всім, у той час як арбітраж – це приватноправова структура, відповідно, щоб її залучити, треба укласти угоду, на підставі якої арбітраж і буде діяти. Суд вершить правосуддя, арбітраж – не вершить, він вирішує спір, надає послугу.

Арбітражна угода – це домовленість сторін про передачу спору, який виник чи може виникнути між ними в майбутньому, на розгляд до міжнародного комерційного арбітражу з можливістю визначення сторонами кількості і процедури призначення арбітрів, права, яке застосовуватиметься, місця арбітражу та інших умов арбітражного розгляду.

Євген Блінов розповів, що в теорії виділяють чотири основні умови арбітражної угоди: виведення певних спорів з-під юрисдикції державних судів; домовленість про передання цих спорів на вирішення арбітражного суду; визначення кола правовідносин, спір щодо яких передається на вирішення третейського суду; вид арбітражу: арбітраж ad hoc чи постійно діючий арбітражний орган, компетентний розглядати спір.

Щодо неправильно складених арбітражних угод лектор зазначив, що дефектне арбітражне застереження може бути визнане дійсним або недійсним залежно від ступеня дефектності. Цей факт підтверджений рішенням Високого Суду Сінгапуру (HKL Group Co Ltd v Rizq International Holdings Pte Ltd [2013] SGHCR), в якому вказано також і те, що в такому випадку суд надаватиме перевагу тому тлумаченню, згідно з яким застереження можна виконати.

Були й випадки, коли справи не розглядалися в арбітражі через певні помилки в тексті арбітражних угод: неправильна назва суду (або назва неіснуючого суду), недостатньо чітке визначення того, який саме арбітражний регламент має застосовуватися.

Євген Блінов вказав, що сьогодні сторони арбітражних угод досить часто вдаються до певних «гібридів». Одним із таких є альтернативна арбітражна угода або альтернативне арбітражне застереження. В такому випадку, наприклад, зазначають, що якщо позивачем буде покупець – українець, то спір розглядатиметься в Україні, а якщо позивачем буде продавець, то спір розглядатиметься в країні продавця. Зазвичай це закінчується тим, що обидва поспішають подати позов. Тому починаються два арбітражі – обидва з одночасними зустрічними позовами.

Лектор також звернув увагу на існування принципу автономності арбітражної угоди. Так, до арбітражної угоди застосовується одна правова система, а до основного договору – інша, що буде повністю правомірним. Це можна чітко вказати в договорі. Зазвичай правом, яке застосовується до арбітражної угоди, є право місця проведення арбітражу. Складовими принципу автономності арбітражної угоди є також можлива дійсність арбітражної угоди, попри недійсність (нікчемність) або неукладення основного договору, та можлива дійсність основного договору, попри недійсність (нікчемність) або неукладення арбітражної угоди.

Щодо можливості залучення в процес у міжнародному арбітражі осіб, які не були підписантами арбітражної угоди, Євген Блінов запевнив, що лише сторони арбітражної угоди зобов’язані виконувати її умови. Особа, яка не є підписантом основного договору, може набути прав та обов’язків згідно з арбітражною угодою в силу дії принципів договірного права. Найпоширенішими є наступні: представництво; теорія alter ego; правонаступництво; зобов’язання поручителя та гаранта; повноваження посадових осіб; цесія.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів