Більшість скарг засуджених пов’язані з неможливістю дотримання територіального принципу відбування покарань — заступник міністра юстиції Віталій Василик

Про актуальні проблемні питання визначення засудженим виду установи виконання покарань і звільнення від відбування покарання слухачам Legal High School розповів заступник міністра юстиції Віталій Василик.

Зокрема, за його словами, сьогодні є реальна проблема надходження розпорядження суду першої інстанції після набуття вироком законної сили, особливо після його перегляду в апеляційному порядку. «Затримка після прийняття вироку апеляційним судом до надходження розпорядження суду до органів внутрішніх справ у деяких випадках може становити більш ніж рік. Таке явище обумовлене як низкою об’єктивних причин, так і певними зловживаннями з боку працівників поліції», — зазначив Віталій Василик.

Наприклад, в одному з випадків, який був у моїй практиці, після винесення апеляційним судом вироку конвой на місці не виконав його і засуджений понад рік перебував на свободі. Про це учасникам зазначеного судового процесу і суду стало відомо лише після того, як вирок переглядався в касаційному порядку.

Також лектор звернув увагу на проблеми, що виникають на стадії звернення вироку, який набув законної сили, до виконання. Зокрема, визначеного статтею 87 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України десятиденного строку з дня набуття вироком законної сили, не пізніше якого засудженого необхідно направити для відбування покарань до установи виконання покарань, просто недостатньо.

«Щоб правильно визначити засудженому рівень безпеки, необхідно направити запити про наявні у нього судимості або підтвердження проходження ним служби в правоохоронних органах. Відповіді на ці запити неможливо отримати в десятиденний термін, а потім ще направити інформацію на визначення рівня безпеки і виду колонії на розгляд комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань», — підкреслив Віталій Василик.

Проблемним є питання вибору установи виконання покарань залежно від категорії засудженого і терміну відбування покарань. Це обумовлено неможливістю повною мірою забезпечити виконання територіального принципу відбування покарань через відсутність об’єктивної можливості побудувати в кожній області всі види установ виконання покарань, визначених статтею 11 КВК України. Крім того, протягом 2017–2020 років були закриті 27 установ виконання покарань у зв’язку зі скороченням чисельності засуджених.

Цю проблему, на думку лектора, можна розв’язати шляхом створення «універсальних» виправних установ, в яких передбачене створення декількох їх видів. Наприклад, у межах установи створюється дільниця слідчого ізолятора, арештний будинок і виправна колонія середнього рівня безпеки з сектором максимального рівня безпеки.

Лектор наголосив, що переважна більшість скарг засуджених пов’язані саме з неможливістю дотримання принципу відбування засудженими покарань у виді позбавлення волі, обмеження волі та арешту в межах адміністративно-територіальної одиниці, що відповідає місцю проживання до засудження або місцю проживання родичів засуджених.

Неможливість дотримання відповідного принципу також пояснюється мотивами забезпечення особистої безпеки засуджених і забезпечення інтересів кримінального судочинства (направлення співучасників злочину у виправні колонії одного рівня безпеки, але розташовані в різних областях, якщо в межах регіону є тільки одна установа відповідного рівня безпеки), з оперативних міркувань тощо.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

Кошик