Про те, хто є суб’єктом відповідальності за порушення авторського права в мережі інтернет, розповів слухачам Legal High School Владислав Шаповал, партнер ЮФ «ЛЕКСФОР». Він наголосив, що, як визначено у статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права», будь-яке порушення авторського права в мережі — це інтернет-піратство. Відповідно до цієї статті інтернет-піратством вважається вчинення будь-яких дій, що визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав з використанням мережі інтернет. Більше того, навіть вчинення дій, які лише створюють загрозу порушення авторського права, також вважаються інтернет-піратством. За словами лектора, ці норми закону найближчим часом потрібно змінювати, оскільки вони не відповідають запитам часу.
З точки зору чинного законодавства суб’єктами піратства є користувачі, які викладають у вільний доступ об’єкти авторського права (зображення, аудіо- чи відеофайли); власник веб-сайту, на якому викладено у вільному доступі такі об’єкти, та посередники — інтернет-провайдери, які надають сервіси для завантаження та користування контентом.
Змінами до закону про державну підтримку кінематографії зміни було внесено і до Закону України «Про авторське право і суміжні права», що стосуються інтернет-піратства. Проте, на думку лектора, ефективних засобів захисту авторського права в мережі ці зміни не дають. Сторонами правовідносин у царині авторського права в мережі інтернет є правовласник та його представник-адвокат, що звужує коло осіб, котрі можуть подати вимогу про вилучення нелегального контенту. Іншою стороною правовідносин у цій царині є власник веб-сторінки; власник веб-сайту та постачальник послуг хостигну.
За словами Владислава Шаповала, порушення формальних вимог до вимоги про вилучення контенту дозволяє ігнорувати її. Великі онлайн-платформи, що використовуються для розміщення контенту, мають зазвичай у своїй структурі відділ, який працює з правовласниками для розгляду їхніх вимог. Швидке реагування на скаргу правовласника чи його представника оператором веб-сайту дає змогу уникати залучення до подальших юридичних проваджень.
Лектор наголосив, що у разі, коли адміністрація сайту не реагує на попередження про порушення авторського права, правовласник чи його представник може звернутися до постачальника послуг хостингу з вимогою не видаляти контент (оскільки це часто технічно неможливо), а блокувати доступ до сторінки чи сайта-порушника. Утім, закон не забороняє звертатися до постачальника послуг хостингу без попереднього звертання до оператора веб-сайту, котрий порушує авторське право.
Якщо ці законні вимоги про вилучення контенту чи блокування доступу до нього не виконані у визначений строк, правовласник чи його представник можуть звертатися з позовом до суду про захист своїх прав.
За словами лектора, відповідальність посередників передбачена і статтею 238 Угоди про асоціацію з ЄС (вона відтворює статтю 11 Директиви 2004/48/ЄС), яка передбачає можливість судової заборони проти посередників, чиї послуги використовуються третьою стороною для порушення прав інтелектуальної власності. Посередник, який, знаючи про порушення авторського права, не вжив заходів до його припинення, фактично стає співучасником злочину.
