Будь-яку компанію світу можна назвати агентом, а не бенефіціарним отримувачем доходу, констатував Станіслав Коваленко, директор юридичної дирекції МАУ

Про практичні аспекти доведення бенефіціарності одержувача доходів слухачам Школи податкової практики Legal High School розповів директор юридичної дирекції МАУ Станіслав Коваленко.

Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, отриманого із джерел в Україні, для застосування зниженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України щодо дивідендів процентів, роялті, винагород нерезидента вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

Лектор навів як приклад із судової практики модельне рішення Вищого адміністративного суду України № К/800/52155/13 від 24 березня 2014 року, яким почали керуватися і бізнес, і податкова.

У цьому рішенні суд вказав, що поняття «фактичний отримувач доходу» не має тлумачитися у вузькому, технічному сенсі, його значення слід визначати, зважаючи на мету, завдання міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, таких як уникнення від сплати податків, і з врахуванням таких основних принципів, як запобігання зловживанню положеннями договору. Особа повинна не тільки мати можливість отримати цей дохід, а й розпоряджатись ним самостійно.

Практика свідчить, що якщо податкова, проаналізувавши цей договір, дійде висновку, що дохід, який отримується, не може бути повністю використаний нерезидентами, то вона шукатиме, куди далі може бути направлено цей дохід. Наприклад, з відкритих реєстрів податкова може визначити наявність материнських компаній.

Згідно з Податковим Кодексом України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, яка є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або тільки посередником щодо такого доходу. Проте в законодавстві чітко не визначено, якими критеріями податкова чи бізнес мають керуватись при визначенні агентських коштів.

Станіслав Коваленко зазначив, що можливі випадки, коли компанія отримує велику суму коштів у кредит і всі виплати за кредитом спрямовує в певний банк. Але насправді такий кредит виявляється синдикованим: компанія перераховує кошти в один банк, який розподіляє їх між іншими банками. У такому випадку банк виступає агентом у цих відносинах, акумулюючи інтереси інших осіб, і не може вирішувати господарську долю направлених коштів.

Лектор зауважив, що на практиці будь-який позичальник коштів має отримати від банку підтвердження видачі кредиту з коштів, які акумулювалися не від інших банків. Проте чітко не зазначено, чи можуть ці кошти надаватися фізичними особами.

Коли особа розуміє можливість виникнення навіть мінімального ризику того, що трансакція не дійде до бенефіціара, вона повинна домовитись із отримувачем про надання доказової бази. На її запит контрагент надає підтвердження того, що він є отримувачем доходів. Такий пункт можна прописати в самому договорі з контрагентом, передбачивши майнову відповідальність за порушення відповідних пунктів договору.

Для визначення особи як фактичного отримувача доходу така особа повинна не тільки володіти правом на отримання доходу, а і, як вбачається з міжнародної практики застосування угод про уникнення подвійного оподаткування, визначати подальшу економічну долю такого доходу.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів