«У багатьох випадках завдяки існуванню виконавчого збору боржник розуміє, що йому вигідніше й економічно правильніше вирішити спір і вчинити певні дії до моменту відкриття виконавчого провадження» — такою думкою зі слухачами LHS поділився асоційований партнер, адвокат АО LEZO Богдан Масеха у рамках лекції «Проблемні питання виконавчого збору: правомірність постанов державних виконавців та їх оскарження».
Зокрема, за словами лектора, положення про виконавчий збір були передбачені ще в першій редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року і наразі є невід’ємним атрибутом примусового виконання рішень державними виконавцями.
На думку Богдана Масехи, питання виконавчого збору з теоретичної точки зору охоплює кілька елементів: санкція, плата за послуги виконавця і додатковий стимул виконати зобов’язання до відкриття виконавчого провадження.
Суттєвою відмінністю, за його словами, чинної редакції Закону України «Про виконавче провадження» від попередньої є те, що виконавчий збір у розмірі 10% повинен бути сплачений із суми, що підлягає стягненню, тоді як попередня редакція передбачала сплату виконавчого збору із суми, яку фактично стягнуто. «Нова редакція закону посилила позиції державних виконавців і дуже зменшила позиції боржника щодо оскарження постанови про стягнення виконавчого збору», — зазначив Богдан Масеха.
Що ж стосується підвідомчості спорів щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору, то він звернув увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою юрисдикція адміністративних судів є беззаперечною для оскарження постанов державних виконавців, а звернення до судів господарської та цивільної юрисдикції, посилаючись на загальні приписи Господарського процесуального кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України, є помилковими.
У той же час є безліч спорів, в яких заявник спочатку звернувся до адміністративного суду і правильно визначив юрисдикцію спору, але суд відмовив у його розгляді. Показовим у цьому плані, за словами лектора, є постанова Касаційного господарського суду ВС від 31 липня 2019 року у справі №5023/10655/11, який зазначив: «Розгляд подібних справ має відбуватися шляхом подачі скарги до суду адміністративної юрисдикції, проте адміністративний суд самостійно визначив компетенцію розгляду такої справи господарським судом. Незважаючи на це, господарським судом було правомірно розглянуто справу, адже спір між судами про підсудність не допускається».
Також Богдан Масеха підкреслив, що чинна редакція закону про виконавче провадження усунула можливість використання «договірних схем», спрямованих на зменшення розміру виконавчого збору шляхом часткового виконання судового рішення та часткової сплати майнового боргу до відкриття виконавчого провадження. І це вже підкріплено судовою практикою. Зокрема, Касаційний господарський суд ВС у тій же постанові від 31 червня 2019 року у справі №5023/10655/11 підкреслив, що постанову про відкриття виконавчого провадження має обов’язково бути винесено одночасно з постановою про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). А державний виконавець на момент відкриття виконавчого провадження не володіє інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження не передбачено.
