Про нові підходи судів до недійсності правочинів через відсутність згоди одного з подружжя йшлося під час лекції Ольги Ступак, судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду. Говорячи про захист права власності в шлюбі, вона нагадала слухачам Legal High School норми статей 63 та 64 Сімейного кодексу (СК) України, відповідно до яких дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Крім того, дружина та чоловік мають право на укладення між собою всіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, а договір про відчуження одним із подружжя на користь другого із подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.
Лектор зазначила, що право розпоряджатися спільним майном передбачене статтею 65 СК України, відповідно до якої дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого із подружжя. Дружина/чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її/його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
При цьому лектор підкреслила, що для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого із подружжя має бути подана письмово. Так само і згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Вона навела приклади із судової практики Верховного Суду про визнання недійсними договорів саме через відсутність згоди одного із подружжя.
Ольга Ступак підкреслила, що коли йдеться про відчуження одним із подружжя цінної речі, яка перебуває у спільній сумісній власності подружжя, згода іншої сторони повинна надаватися у письмовій формі, відтак наявність такої згоди також має бути доведена лише письмовими доказами. Вона наголосила, що у разі поділу майна присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Вартість майна, що підлягає поділу, потрібно визначати, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Ольга Ступак наголосила, що у разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого із подружжя та у зв’язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
При цьому лектор послалася на практику Верховного Суду, з якої випливає, що у разі коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на власний розсуд проти волі іншого із подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. А факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім’ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого із подружжя.
