«Фіктивність, безтоварність і сумнівність операцій — це улюблений аргумент податкових органів, оскільки він вимагає найменшого адміністративного ресурсу для його формування» — партнер ЮК ESQUIRES Вікторія Ковальчук

Про те, як змінювалася судова практика у спорах, пов’язаних із фіктивністю контрагентів та угод, слухачам Школи податкової практики Legal High School розповіла партнер ЮК ESQUIRES Вікторія Ковальчук.
«Фіктивність, безтоварність і сумнівність операцій — це улюблений аргумент податкових органів, оскільки він вимагає найменшого адміністративного ресурсу для його формування», — відзначила пані Ковальчук.
За інформацією ДФС України, у 2017 році сума донарахованих грошових зобов’язань платників податків за результатами планових та позапланових перевірок податковими органами склала 26,6 млрд грн. При цьому основними порушеннями, що призвели до таких донарахувань, є операції з сумнівними контрагентами, внаслідок яких було завищено суму податкового кредиту або завищено витрати, які, в свою чергу, призвели до заниження податку на прибуток.
«Фактично сьогодні безтоварність/фіктивність господарських операцій у податковій практиці — це основний вид порушень, який є підставою для висновків податкових органів та у подальшому для прийняття рішення про донарахування податку або зменшення податкового кредиту, і, як наслідок, основний вид податкових спорів», — підкреслила лектор.
За її словами, правові підходи до вирішення спорів щодо безтоварних операцій змінювалися, що, відповідно, призводило і до змін у судовій практиці. Якщо раніше суди зовсім неглибоко досліджували всі обставини справи (досить було показати договір, реальність клієнта, його технічну здатність, первинну документацію, і суд доходив висновку про наявність підстав для скасування рішення податкового органу), то в 2011 році ситуація змінилася.
Раніше податкові органи намагалися поєднувати положення господарського/цивільного законодавства з податковим законодавством і стояли на тому, що безтоварний правочин є нікчемним, що не вимагає судового рішення. «Ніхто з контролюючих органів не обтяжував себе отриманням належного доказу такої недійсності або нікчемності. Хоча ми розуміємо, що і тоді, і тепер з точки зору податкового права немає чіткого критерію визначення поняття нікчемності певної угоди», — підкреслила Вікторія Ковальчук.
У 2011—2015 роках, за словами лектора, податкове законодавство «відокремлюється» від інших, від господарського і цивільного законодавства, і фактично відбувається формування так званих підходів, притаманних лише податковій практиці, у тому числі і податкових спорів, а саме: узагальнення переліку доказів для підтвердження товарності; оцінка сукупності доказів, без виділення окремих із них (у тому числі, судових рішень в інших справах), поступовий розвиток концепції необхідної обачності в поєднанні з принципом індивідуальної відповідальності (платник не несе відповідальності за незаконні дії інших осіб).
На думку Вікторії Ковальчук, під час вирішення спорів про «безтоварність операцій» потрібно чітко стояти на тому, що діє принцип індивідуальної відповідальності і презумпція правомірності правочину. Без рішення суду про визнання правочину недійсним (фіктивним) ні платник податків, ні його опонент не може посилатися на таку недійсність або нікчемність. Що ж стосується застосування положень статті 205 Кримінального кодексу України, то вона передбачає відповідальність за фіктивне підприємництво, а не впроваджує інститут фіктивного підприємства. А злочин, передбачений цією статтею, вважається закінченим з моменту створення/придбання підприємства, тобто вирок за вказаною статтею стосується саме моменту такого створення, а не подальшої діяльності.
Говорячи про судову практику Верховного Суду у спорах про фіктивність контрагентів і угод, лектор звернула увагу на постанови від 27 лютого 2018 року у справах №813/1766/17 та №802/1 853/16-а, в яких суд зайняв позицію, відповідно до якої навіть наявність вироку щодо контрагента про фіктивне підприємництво не може бути остаточним аргументом на користь податкового органу, який підтверджує фіктивність операції. «Зокрема, суд вказав на те, що якщо в мотивувальній частині не встановлено обставин щодо саме ваших операцій (клієнта), то тоді такий вирок не може бути безумовно застосований до вашої справи, необхідно оцінювати докази в сукупності, і, можливо, перевага доказів реальності, буде більшою, ніж доказів фіктивності операцій», — підкреслила лектор.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів