Про «свіжу» практику Верховного Суду щодо витребування майна у добросовісного набувача на користь держави слухачам Школи судової практики Legal High School розповів Юрій Кацер, директор, керівник юридичного департаменту KPMG Law.
Основні норми, що регулюють цей інститут, закладені в Цивільному кодексі України, зокрема у статті 321 (про непорушність права власності) та статті 388 (щодо права власника на витребування майна від добросовісного набувача). Проте в Україні немає спеціальних норм, які регулювали б особливості витребування саме державою. Водночас при такому витребуванні більш суттєвим є питання про дотримання нею своїх зобов’язань щодо захисту права власності, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Важливим критерієм застосування статті 388 ЦК України є визначення добросовісності набувача. Наступний чіткий критерій — відсутність волі власника на вилучення майна з його володіння, у визначенні якої виникають певні труднощі, коли суб’єктом права власності виступає держава або територіальна громада.
Юрій Кацер назвав кілька відомих справ Європейського суду з прав людини, що стосуються втручання держави у право власності на майно, зокрема й витребування майна у добросовісного набувача. Серед них: «Hamer проти Бельгії», «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Рисовський проти України», «Щокін проти України» та інші.
Також лектор представив слухачам кілька рішень судів щодо різних справ. Так, в одній із них міська рада передала у власність земельну ділянку лісового фонду з порушенням процедури та без проведення державної експертизи, тож прокурор звернувся з позовом про скасування рішення та повернення в державну власність ділянки.
Спікер навів приклад однієї зі справ у міжнародному інвестиційному спорі проти України, коли заявник посилався на добросовісність набувача земельних ділянок, у тому числі на справу «Стретч проти Великої Британії». У свою чергу, Україна запевняла, що недотримання процедури прийняття рішень міської ради про передачу земельних ділянок свідчить про відсутність волі власника земельних ділянок. А позиція арбітражу полягала в такому: внутрішні процедури прийняття рішень державними органами є важливими. Вони слугують важливій функції — правильності формування волі держави у цій справі на відчуження земельної ділянки у приватну власність.
За словами Юрія Кацера, є певні критерії для визнання втручання у мирне володіння майном допустимим. Необхідно визначити, чи є таке втручання законним. Лектор відзначив: втручання держави у право власності особи має здійснюватися на підставі закону — нормативно-правового акта, що повинен бути доступний для заінтересованих осіб, чіткий та передбачуваний у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Також необхідно відповісти на питання, чи переслідує втручання «суспільний», «публічний» інтерес та чи є воно пропорційним визначеним цілям.
