Як суди касаційної інстанції вирішують податкові спори, пояснив Дмитро Савчук, асоційований партнер Lavrynovych & Partners Law Firm

У рамках лекції для слухачів Школи податкової практики Legal High School Дмитро Савчук, асоційований партнер Lavrynovych & Partners Law Firm, розповів про практику касаційних судів у податкових спорах у контексті нереальності господарських операцій та фіктивності контрагентів, зазначивши, що впродовж останніх років більшість податкових спорів щодо господарських операцій стосуються саме цих питань.
Добросовісний платник податків, котрий якимось чином співпрацював з фіктарем, наражається на певні ризики: позбавлення права на податковий кредит чи права на витрати, стягнення в дохід держави безпідставно отриманого за нікчемними договорами, а також включення у дохід вартості товарів чи послуг, які нібито безоплатно отримані від невстановлених осіб.
Лектор наголосив: база для розгляду всіма судами справ адміністративного судочинства про визначення реальності господарської операції, що відбулася, встановлена в листі Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) від 2 червня 2011 року. Як приклад застосування положень цього документа спікер назвав ухвалу ВАСУ від 25 листопада 2015 року у справі №810/5122/14 за позовом ТОВ ВКФ «Промкомплекс» до Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області, в якій зазначено, що головною підставою для визнання угоди нікчемною є її недійсність, встановлена саме законом, а не актом перевірки, на який посилається податковий орган.
Поняття належності доказів, за словами Дмитра Савчука, дає розуміння того, як насправді в податкових спорах відбувається доказування. Назагал у КАС України передбачено, що обґрунтованість рішень суб’єктів владних повноважень покладається саме на цього суб’єкта (у нашому випадку це податкові органи), та практика показує, що в більшості випадків саме платник повинен подавати докази щодо того, реальна його операція чи ні. Лектор запевнив, що в реальності це інколи доходить до абсурду — були навіть такі випадки, коли для того, щоб довезти всі необхідні документи до суду, не вистачало двох вантажівок.
За словами Дмитра Савчука, є відповідна практика ВАСУ стосовно того, які саме докази вважаються належними та допустимими для встановлення факту безтоварності та нереальності господарських операцій. Так, було згадано ухвалу ВАСУ від 15 березня 2017 року у справі за позовом ПАТ «ДТЗ» до Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську, в якій суд зазначив, що доказами нікчемного правочину можуть бути обвинувальний вирок суду в кримінальній справі, рішення суду, що набуло законної сили, про стягнення одержаного за нікчемним правочином до відповідного бюджету та рішення суду про визнання правочину недійсним. Найчастіше на практиці використовується саме перший із перелічених варіантів. А от цікавою практикою у сфері аналізу належних і допустимих доказів є постанова Верховного Суду України від 20 жовтня 2016 року у справі №826 (позов ПАТ «МТС Україна»).
Говорили також про можливість аргументації, запобіжні заходи платника податків та фіктивність контрагентських угод за статтею 205 КК України. Щодо останнього, практика нового Верховного Суду є також неоднозначною. В окремих випадках ВС вважає, що наявність вироку за статтею 205 КК України є беззаперечним доказом безтоварності операцій, проте є також рішення, в яких суд зазначає протилежне.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів