Ігор Ніколаєв: банкрутство фізичних осіб — це можливість досягнення розумного компромісу між банкрутом та кредитором

Про те, які права має арбітражний керуючий з управління майном боржника — фізичної особи та які дії він вчиняє з встановлення та розшуку активів, слухачам Legal High School у рамках модуля «Майно фізичної особи — боржника» розповів юридичний радник Центру комерційного права Ігор Ніколаєв.

За словами лектора, з кожної віхою реформи системи банкрутства ми отримуємо нові інститути банкрутства. І якщо перший профільний закон містив переважно інструменти для ліквідації банкрута, то вже друга редакція закону поповнилася такими інститутами, як санація та арбітражні керуючі. Надалі закон про банкрутство в чинній редакції поповнився такими інститутами, як продаж майна боржника на аукціоні і транскордонне банкрутство. У свою чергу, Кодекс України з процедур банкрутства доповнено двома додатковими блоками, а саме: самоврядування арбітражних керуючих та банкрутство фізичних осіб.

«Можна відзначити, що окремі елементи банкрутства фізичних осіб в українській правовій системі ми вже спостерігали на прикладі банкрутства фізичних осіб — підприємців. Але запропонована законодавцем процедура банкрутства фізичних осіб суттєво відрізняється від банкрутства ФОП», — зазначив Ігор Ніколаєв.

Зокрема, якщо до банкрутства ФОП застосовуються практично ті ж інструменти, що й до банкрутства юридичних осіб, то запропоновані інструменти банкрутства фізичних осіб у проекті Кодексу з процедур банкрутства передбачають нові підходи. Якщо ж корпоративне банкрутство переважно переслідує економічні цілі, то банкрутство фізичних осіб — це соціальний інструмент, який держава надає громадянам для можливості вийти зі стану фінансової неспроможності.

Важливим аспектом лектор назвав те, що ініціювати процедуру банкрутства фізичної особи може тільки сама фізична особа. «Це ті особи, які є сумлінними боржниками, які хотіли б у силу своїх можливостей розрахуватися з боргами, але через ті інститути, які є в Україні зараз, вони не можуть погасити борг або його реструктуризувати» — підкреслив пан Ніколаєв.

Що стосується виявлення майна банкрута, то, за словами лектора, це як для процедури примусового виконання у виконавчому провадженні, так і для процедури банкрутства є відправною точкою.

У цій частині жодним чином не відрізнятиметься банкрутство фізичної особи від банкрутства юридичної особи, за винятком того, що у разі банкрутства фізичної особи основним запобіжником є той факт, що скористатися цією процедурою зможуть лише ті боржники, які розкрили всі відомості про свій майновий стан та майновий стан пов’язаних з ним осіб.

У той же час, за словами Ігоря Ніколаєва, Кодекс з процедур банкрутства містить колізію — для звернення із заявою про банкрутство одним із доказів неплатоспроможності може бути постанова державного або приватного виконавця про відсутність майна у боржника. «З одного боку, боржник повинен повідомити про все його майно, а з іншого — державний чи приватний виконавець повинен констатувати факт відсутності у боржника майна. Але в цьому випадку йдеться про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення у виконавчому провадженні» — підкреслив лектор.

Говорячи про можливість продажу майна боржника, лектор звернув увагу на те, що арбітражний керуючий наділений такими ж повноваженнями, як і при банкрутстві юридичної особи. При цьому керівник повинен виділити те майно, яке не може бути продане. Таким майном, наприклад, можуть бути сімейні цінності або домашні тварини.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів