Інститут відводу трансформувався від реалізації права на неупереджений розгляд до зловживання процесуальними правами — Анастасія Доброчинська

Про зловживання правами у цивільному процесі, його наслідки для сторони та справи, а також оскарження судових рішень розповіла слухачам Legal High School Анастасія Доброчинська, старший партнер ЮК PRAVO GARANT, керівник судової практики, адвокат. Вона наголосила, що процесуальний кодекс не містить визначення зловживання правами, проте є напрацьована судова практика. Зокрема, Верховний Суд трактує зловживання як особливий різновид процесуального правопорушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за якого відбувається порушення умов реалізації суб’єктивних цивільних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб’єктивних прав. При цьому вона послалася на статтю 44 Цивільного процесуального кодексу України, в якій наведено перелік зловживань, наголосивши, що цей перелік зловживання процесуальними правами не є вичерпним.

Згідно зі статтею 144 ЦПК України лектор навела перелік заходів примусу, які можуть застосовуватися до сторони, що зловживає процесуальними правами, зокрема, це попередження, видалення із зали судового засідання, тимчасове вилучення доказів для вивчення судом, привід, штраф, а також навела приклади їх застосування українськими судами. При цьому вона наголосила, що привід може бути застосований лише до свідка відповідно до статті 147 ЦПК України.

Аналізуючи Єдиний державний реєстр судових рішень, Анастасія Доброчинська наголосила, що впродовж останніх трьох років кількість застосованих судами заходів примусу складає близько шести тисяч та що така картина характерна лише для цивільного судочинства, а в адміністративному чи господарському судочинстві кількість подібних заходів зростає з року в рік.

Найбільш поширеними, на думку лектора, процесуальними диверсіями є (1) заявлення завідомо безпідставного відводу, (2) маніпуляція автоматизованим розподілом справ, (3) подання заяв з питань, що вже вирішувалися судом та за якими було ухвалене процесуальне рішення, (4) введення суду в оману стосовно фактичних обставин справи, (5) заявник не цікавиться рухом своєї справи, (6) подання завідомо безпідставних заяв та клопотань з метою затягування розгляду справи або для перешкоджання виконанню судового рішення.

Анастасія Доброчинська проаналізувала інститут відводу, підкресливши, що за останні роки відбулася його трансформація від реалізації права на неупереджений розгляд до зловживання процесуальними правами. Далі лектор зупинилася на забезпеченні позову, вказавши слухачам на зміни, що відбулися з цим інститутом після ухвалення Закону №460-ІХ від 15 січня 2020 року, та проілюструвала ці зміни судовою практикою.

Говорячи про такий вид процесуальної диверсії, як випадки, коли заявник не цікавиться рухом своєї справи, лектор послалася на рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України», в якій Суд зробив висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Лектор підкреслила, що дії сторони, спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи, можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами і спричинити стягнення штрафу учасника процесу, а також звернула увагу на чинники, що вказують на межу між недобросовісним зловживанням та адвокатською майстерністю.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

Кошик