Лектор LHS розвіяла міфи про матеріальну відповідальність найманого працівника

У той час, коли роботодавець несе повну матеріальну відповідальність перед третіми особами за шкоду, заподіяну його найманим працівником, майже так само як батьки за малолітню дитину, залучення працівника до матеріальної відповідальності має чимало нюансів.

У зв’язку з цим серед роботодавців і працівників є чимало міфів про підстави та процедуру залучення до такої відповідальності. Деякі з них розвіяла керівник практики трудового права ЮФ Asters Інеса Летич у рамках лекції «Особливості спорів про притягнення персоналу до матеріальної відповідальності».

Лектор звернула увагу на те, що неправильно залучати найманого працівника до відповідальності на підставі норм Цивільного кодексу України як за делікт або за невиконання матеріального зобов’язання. Матеріальна відповідальність працівника регулюється трудовим законодавством. Саме КЗпП є спеціальним законом і має застосовуватися до таких спорів.

Пані Летич зазначила, що роботодавець часто помиляється, що він зобов’язаний звертатися до суду для притягнення працівника до матеріальної відповідальності. Насправді таке залучення є правом роботодавця, яке може реалізуватися на підставі розпорядження роботодавця. До суду необхідно звертатися, якщо заявлена до стягнення сума перевищує середньомісячний заробіток працівника або якщо пропущено двотижневий строк з моменту виявлення шкоди, заподіяної працівником, для прийняття розпорядження про притягнення до відповідальності. Також готуватися до суду треба, якщо працівник більше не працює на підприємстві.

При цьому право роботодавця звернутися до суду обмежене одним роком. Верховний Суд продовжив практику Верховного Суду України з цього питання, зайнявши позицію, що цей строк не присікається у зв’язку з процедурами про притягнення працівника до інших видів відповідальності, тому якщо роботодавець вважає, що працівник заподіяв йому матеріальну шкоду, не треба чекати завершення розслідування у кримінальній або адміністративній справі. Навіть залучення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани не позбавляє роботодавця права стягнути матеріальну шкоду — це різні види відповідальності, які можуть застосовуватися паралельно. В іншому випадку роботодавець ризикує пропустити річний строк для звернення до суду.

Що стосується позасудового залучення до матеріальної відповідальності, то роботодавцю відводиться два тижні для прийняття розпорядження і ще є сім днів для звернення цього розпорядження до виконання. Однак саме накладення стягнення може бути при виплаті наступної зарплати або пізніше.

При цьому пані Летич звернула увагу на те, що працівник оскаржити своє залучення до відповідальності може тільки протягом трьох місяців.

У будь-якому випадку, як зазначила лектор, для залучення до матеріальної відповідальності необхідні відносини за трудовим законодавством. Неоформлені як сумісники позаштатники і особи, які виконують роботи за цивільними договорами, можуть нести відповідальність тільки за нормами цивільного, але не трудового права.

Також обов’язково повинне мати місце порушення з боку працівника (внаслідок діяльності або бездіяльності) і реальні збитки з боку роботодавця. Якщо триває судова тяганина з контрагентами за виплату неустойки за порушення строків поставки або з виконавчою службою щодо виконання рішення, або якщо йдеться про втрачену вигоду — працівник не несе матеріальної відповідальності.

Інеса Летич також навела приклади із судової практики Верховного Суду, що вказують на необхідність розмежування матеріальної відповідальності від відрахувань із заробітної плати, і обов’язково, щоб мали відношення до виконання трудової функції працівника. Неповернення позики на навчання або на інші цілі породжує цивільний, але не трудовий спір.

Притому, що в більшості випадків відповідальність працівника обмежена середнім місячним заробітком, сума може бути більшою, якщо працівник допустив кілька різних порушень. У більшому розмірі відповідальність можуть нести тільки окремі категорії працівників, які обіймають посади або виконують роботи згідно з Переліком посад і робіт 1977 року. При цьому факт підписання договору про повну відповідальність або назва посади за Переліком без реального виконання відповідної функції — вторинні: суди звертають увагу на суть реально виконуваної трудової функції.

На завершення лекції Інеса Летич розповіла про випадки, що виключають відповідальність, про нюанси визначення суми відшкодування судом, а також про нову практику залучення до повної матеріальної відповідальності посадових осіб.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів