LHS: провокація чи контроль за вчиненням злочину — як провести межу?

«Провокація та супровід (контроль за здійсненням) злочину. Розмежування. Практика національних судів і позиція Європейського суду з прав людини» — лекцію на таку тему в рамках модуля «Нюанси досудового слідства проти білих комірців» Lеgal High School провели Сергій Лисенко, партнер GRACERS Law Firm, і Людмила Куса, керівник практики вирішення спорів GRACERS Law Firm.

Заявлена проблематика в першу чергу стосується так званих корупційних злочинів, досудове розслідування яких — один із пріоритетів для української правоохоронної системи сьогодні. Але, як підкреслили лектори, згідно з практикою ЄСПЛ, наявність державного інтересу не можна використовувати як обґрунтування для використання доказів, отриманих у результаті поліцейської провокації, оскільки застосування таких доказів піддає обвинуваченого ризику бути позбавленим справедливого судового розгляду з самого початку. «Внутрішньодержавне законодавство не повинно дозволяти використання доказів, отриманих у результаті підбурювання зі сторони державних агентів. В іншому випадку таке законодавство не відповідає принципу «справедливого судочинства», — процитували «страсбурзьку» позицію доповідачі.

Лектори ознайомили слухачів LHS з критеріями визначення провокації злочину, викладеними в рішеннях ЄСПЛ. «Застосування особливих методів ведення слідства (зокрема, агентурних) саме по собі не може порушувати право людини на справедливий суд. Ризик провокації з боку співробітників правоохоронних органів, викликаний зазначеними методами, означає, що їх використання має бути суворо регламентоване. Для застосування таких методів у правоохоронних органів повинні бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину», — таку позицію ЄСПЛ було викладено в справах «Баннікова проти Російської Федерації» (від 4 листопада 2010 року), «Веселов та інші проти Російської Федерації» (від 2 жовтня 2010 року), «Раманаускас проти Литви» (від 5 лютого 2008 року).

Другий блок лекції спікери присвятили нюансам українського законодавчого регулювання та практики національних судів. Базове законодавче правило щодо цього міститься в частині 3 статті 271 Кримінального процесуального кодексу України, в якій зазначається: під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона б не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією ж метою впливати на його поведінку насильством, погрозами, шантажем. Отримані таким чином речі і документи не можуть бути використані в кримінальному провадженні. «Наявність рішень прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину підлягає обов’язковій перевірці, як і аналіз підстав, відображених у ньому, які зумовили його прийняття, оскільки це, справді, має суттєве значення для визнання або невизнання, відповідно до статті 94 КПК України, належними, допустимими, достовірними докази, якими у вироку обґрунтована доведеність вчинення засудженим інкримінованих злочинів» — такий висновок викладено у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2018 року в справі №646/6873/15-к. Позиції ЄСПЛ про те, що докази, отримані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, дотримується і ККС у складі ВС, резюмували спікери.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів

Кошик