LHS: Визначення арбітрабельності спорів від Людмили Винокурової

Заступник голови Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України Людмила Винокурова розпочала лекцію з роз’яснення поняття «арбітрабельність спорів», що сформульоване в доктрині міжнародного комерційного арбітражу й активно використовується як у закордонній, так і у вітчизняній юридичній літературі. За допомогою цього терміна окреслюється коло спорів, підвідомчих міжнародному комерційному арбітражу. Термін «об’єктивна арбітрабельність» означає, які види спорів можуть бути предметом арбітражної угоди (характер матеріальних правовідносин, які передаються на вирішення арбітражу), і «суб’єктивна арбітрабельність», під якою розуміється наявність здатності сторін укладати дійсну арбітражну угоду, тобто бути суб’єктами арбітражного угоди.

Активне формування українського арбітражного законодавства почалося після розпаду СРСР. Перш ніж вирішувати питання про можливість передачі спорів на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, необхідно визначити міжнародні нормативні акти та нормативні акти України, що регулюють діяльність міжнародного комерційного арбітражу. Найважливіші серед них — Нью-Йоркська конвенція 1958 року (Конвенція про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень), а також Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року. Що стосується українського законодавства про третейське судочинство, то спікер звернула увагу на те, що в Україні зберігся дуалізм правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу і внутрішніх, так званих, національних третейських судів. Також необхідно враховувати, що Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» поширюється не тільки на МКАС і МАК при ТПП України, а й на арбітражі ad hoc, що проводяться в Україні. У зв’язку з роздільним регулюванням міжнародного комерційного арбітражу та внутрішніх третейських судів треба чітко визначити, які види спорів допускаються законодавцем на розгляд внутрішніх третейських судів і які — на розгляд арбітражу.

Важливе значення для поліпшення «проарбітражного» та інвестиційного клімату в Україні має те, що в стратегії реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів на 2015—2019 роки зазначено про необхідність розширення переліку категорії спорів, які можуть вирішуватися третейськими суддями. Прогресивними щодо міжнародного комерційного арбітражу можна вважати і прийняті в нових редакціях Господарський процесуальний та Цивільний процесуальний кодекси України. Що стосується включення міжнародних комерційних арбітражних судів до системи юрисдикційних органів, уповноважених державами розглядати спори по суті і виносити в них рішення, то, на думку спікера, привабливість цього способу вирішення спорів визначається перш за все тим, що законодавець надає суб’єктам господарювання можливість легально ухилитися від юрисдикції державних судів за місцем знаходження відповідача із застосуванням їх, як правило, складного національного процесуального законодавства. Але при обранні конкретного постійно діючого міжнародного комерційного арбітражного суду або місця арбітражу для арбітражу ad hoc необхідно враховувати ряд факторів, у тому числі й вартість арбітражу.

Людмила Винокурова звернула увагу на те, що державні суди, як і раніше, залишаються класичним надійним способом вирішення господарських спорів, до компетенції яких належить більше питань, ніж до компетенції третейських судів. Питання полягає лише в тому, до якого державного суду змушений буде звернутися резидент України у разі виникнення спору, що випливає із зовнішньоекономічного контракту.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів