Про податок на землю та орендну плату за землю у межах населених пунктів йшлося у другій лекції Мирослава Гнидки, керівника юридичного департаменту групи компаній Merx, адвоката, яку він прочитав слухачам Legal High School у рамках блоку «Специфіка оподаткування різних індустрій». Лектор зосередив увагу на сплаті податку за землю юридичними особами і нагадав слухачам, що відповідно до Податкового кодексу України платниками податку за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктами оподаткування — земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Плата за користування земельними ділянками у столиці визначається Положенням про плату за землю в місті Києві, відповідно до пункту 5.6 якого плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлене, встановлюється у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Лектор зазначив, що ця норма викликана тим, що є значний прошарок громадян, які не мали правовстановлюючих документів на земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти нерухомості. Проте постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року цей пункт Положення визнано незаконним і таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили. За словами Мирослава Гнидки, міська влада вийшла із скрути оригінальним способом: з 1 січня 2019 року плата за користування землею у Києві унормована не пунктом 5.6, а пунктом 5.3 тотожного змісту.
За словами лектора, ставки податку за землю визначені пунктом 274.1 Податкового кодексу України, зокрема за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, вона складає не більше 3% від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування — не більше 1% від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь — не менше 0,3% та не більше 1% від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель — не більше 0,1% від їх нормативної грошової оцінки.
Говорячи про орендну плату за земельну ділянку, Мирослав Гнидка зазначив, що підставою для її нарахування є договір оренди такої земельної ділянки. При цьому розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:
— для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, — у розмірі не більше 12% їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування — не більше 1%, для сільськогосподарських угідь — не менше 0,3% та не більше 1%;
— для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, — у розмірі не більше 5% нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь — не менше 0,3% та не більше 5% нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
За словами експерта, в будь-якому випадку орендна плата не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки, яка проводиться не рідше, ніж один раз на п’ять-сім років. Лектор навів приклади судової практики з розгляду спорів про сплату за користування земельними ділянками та орендної плати за землю.
