Нинішній тиждень у Lеgal High School присвячений проблематиці комерційної таємниці та ноу-хау. Сьогоднішній модуль «Захист комерційної таємниці» відкрила лекція Аліни Подоляк, керівника IP-практики МЮГ Eterna Law, у рамках якої слухачі Школи дізналися, в яких випадках допоможе договір про нерозповсюдження інформації.
Угоди про нерозголошення (NDA), за словами лектора, це «короткі» документи (як правило, від однієї до шести сторінок), які використовуються в багатьох випадках, включаючи угоди про злиття та поглинання, співбесіди перед працевлаштуванням, переговори перед співпрацею і дискусії з врегулювання судових справ. NDA — це інструмент, який застосовується для зберігання інформації від незаконного розкриття. «Це спосіб захисту, який підходить не всім, але для бізнесу він є дуже ефективним», — констатує Аліна Подоляк. Як зазначалося, такі угоди встановлюються для забезпечення конфіденційного поводження з власною та іншою інформацією і документування певних типових і звичайних обмежень щодо дій сторін NDA. Правда, мають місце випадки, коли концепцією NDA зловживають: такі документи використовуються як ширма — для приховування можливого злочину.
Спікер розповіла і про види NDA. Так, ці договори можуть складатися «під проект» (стартап, M&A, кредитування, мирова угода тощо) або ж під конкретного суб’єкта: співробітника, субпідрядника, контрагента, потенційного інвестора, зовнішнього радника та інших. Є стереотип, зазначає пані Подоляк, що NDA — це інструмент трудового права: роботодавець має владу над працівником і спонукає його укласти NDA. Але є і безпечний підхід: укладати NDA ще на стадії стажування/тестування або навіть проведення співбесіди, тобто при першому системному контакті, коли може відбуватися передача даних і витік інформації, не називаючи особу «співробітником». При цьому Аліна Подоляк визнає, що радянський КЗпП не має повноцінних «захисних норм» для роботодавця.
«Втрата конфіденційності тягне за собою інші втрати — втрату конкурентної переваги, доходів, ринкової позиції та, врешті-решт, ключових співробітників, їх лояльності», — пояснює лектор. Розповідаючи про нюанси судової практики в цій частині, Аліна Подоляк визнає, що таких кейсів відносно небагато. В Україні поки що немає культури судового захисту потерпілих у справах про розголошення конфіденційної інформації, а якість роботи адвокатів на стороні позивача в частині збору доказів залишає бажати кращого, резюмує лектор.
