Неможливість оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою може призвести до безпідставного обмеження конституційного права на свободу — Сергій Лисенко

«Оскарження запобіжного заходу. Судовий контроль доцільності продовження строків тримання. Практика ВС і ЄСПЛ» — тема лекції у Legal High School Сергія Лисенка, керуючого партнера GRAСERS. Він нагадав, що запобіжними заходами є особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт і тримання під вартою.

Лектор наголосив, що мета застосування запобіжного заходу — забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків. Крім того, Сергій Лисенко звернув особливу увагу на те, що для застосування запобіжного заходу сторона обвинувачення має довести наявність обґрунтованості підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті. Більше того, слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Щодо оскарження, то лектор зазначив про те, які ухвали слідчого судді можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування, та підкреслив, що скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Опираючись на сформовану судову практику, Сергій Лисенко зазначив, що Верховний Суд застосовує запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, скасовуючи вирок або ухвалу апеляційного суду та призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, в тих провадженнях, в яких запобіжний захід був обраний або продовжений судом першої інстанції, рішення якої не було скасоване. Утім, є випадки, коли Верховний Суд приймав рішення про залишення особи під вартою, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції та вирок суду першої інстанції, на підставі якого засуджений перебував під вартою до набуття чинності вироком.

За словами лектора, ККС ВС у своїй практиці також неодноразово наголошував, що в ситуації, коли запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо засудженої особи у кримінальному провадженні не обирався, а особу взяли під варту у зв’язку зі зверненням до виконання вироку районного суду, що набув чинності після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, яке підлягає скасуванню, засуджену особу належить звільнити з-під варти з місця відбування покарання. При цьому звільнення з-під варти особи у зв’язку зі скасуванням судового рішення, на підставі якого такий захід було застосовано, повністю узгоджується з практикою Великої Палати Верховного Суду.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, Сергій Лисенко відзначив, що ЄСПЛ у своїй практиці постійно звертає увагу на систематичні порушення Україною своїх зобов’язань за Конвенцією, що пов’язані із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження в аспекті статті 5 Конвенції та навів ряд рішень, що підтверджують цю тезу.

Говорячи про можливість оскарження запобіжного заходу під час судового розгляду, лектор порадив у практиці користуватися рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №4-р/2019, який визнав неконституційним положення частини 2 статті 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті. Суд зазначив, що неможливість оскарження особою чи її захисником в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

Кошик