Обов’язковість судового рішення у справі про банкрутство відносна — керівник ЦКП Андрій Волков

Про зловживання, що виникають у ході розгляду справ про банкрутство, розповів слухачам Legal High School Андрій Волков, керівник Центру комерційного права.
Які є зловживання? Найпоширенішим видом є масова подача позовів з метою «засипати суд, як печивом». Це спроба домогтися передачі справи потрібному судді. «Потім ми усуваємо недоліки там, де нам вигідно», — озвучив лектор логіку таких заявників. При цьому він підкреслив, що нинішня система діловодства показує, що в таких випадках були подані тотожні позови.
Популярна тактика затягування — заявлення зустрічних позовів або позовів, так чи інакше пов’язаних з основним позовом. У зв’язку з цим засідання відкладається, уточнив пан Волков.
Часто в справах про банкрутство використовують механізм витребування матеріалів, наприклад, апеляційним судом. Сторона оскаржує один із аспектів справи, а потім витребовує матеріали справи із суду першої інстанції. «Подати скаргу може навіть той, на користь кого рішення винесене», — уточнив юрист. Але суд може виділити зі справи тільки ті матеріали, які стосуються предмета скарги.
Нерідко подаються позови про недійсність документів, на підставі яких здійснюється стягнення. Отже, провадження за основним позовом буде припинене до розгляду другого спору. Як заявив Андрій Волков, є судді, які принципово реагують на такі речі: приймають рішення розглядати справи незалежно від результату вирішення другорядного спору.
Проблема з передачею справ пов’язана у тому числі з існуючою сьогодні системою паперового діловодства в судах. Можливо, з введенням електронного суду зловживань стане менше, оскільки паперовий носій не відіграватиме таку значну роль.
Як ще протистояти зловживанням можна за допомогою ГПК? Суд часто відмовляє в задоволенні клопотання навіть усно і без складення мотивованої ухвали як окремого процесуального документа. Крім того, можна покласти на ініціатора зловживань негативні наслідки (наприклад, залишити позов без розгляду або накласти штраф за зловживання процесуальними правами). При цьому пан Волков підкреслив: «Судді неохоче йдуть на такі різкі кроки». Адже суддю можуть звинуватити у тому, що він перешкоджає доступу до правосуддя. Є ризик звернення до ВРП тощо. Найчастіше судді виносять попередження або оголошують перерву, а також використовують інші методи.
Андрій Волков звернув увагу на принциповий аспект конкурсного процесу, під яким треба розуміти і справи про банкрутство. Суть такого провадження — не допустити переваг для одного окремо взятого кредитора на шкоду іншим. Мають бути задоволені вимоги всіх кредиторів. Не тільки стягувач, а й боржник бажає контролювати процес. Що робитиме боржник, який усвідомлює свою неплатоспроможність? Він може знайти дружнього кредитора, ініціювати судовий процес, а потім з тріском його програти. «Нарощування кредитної маси афілійованим кредиторам» — так цю формулу назвав доповідач. Боржник «мовчки програє», а справи «освячуються» іменем України. Як правило, є рішення двох судів — загального і господарського. Цей кредитор стає ініціюючим кредитором. Чи може конкурсний кредитор оскаржити рішення, якщо бачить змову? Чи є таке рішення обов’язковим?
Відповідаючи на ці запитання, лектор підкреслив, що рішення обов’язкове не повністю, а тільки в резолютивній частині і тільки щодо осіб, які брали участь у справі. Чи мають преюдиційну силу факти, встановлені рішенням, для інших осіб? Як нагадав доповідач, обставини можуть бути оскаржені особою, яка не брала участі у справі. Обов’язковість рішень «відносна», а не абсолютна, зазначив юрист. Принциповим є виконавчий аспект. Рішення має бути обов’язковим для виконання зобов’язаними сторонами і уповноваженими органами державної влади, наприклад ДВС.
Правові висновки одного судді не є обов’язковими для інших суддів. Будь-які вказівки суддям, як розглядати справу, порушують принцип незалежності суддів. «Суддя має зробити власний висновок про обставини справи і дати їм правову оцінку», — додав він. Факти, встановлені рішенням суду, можуть не доводитися тільки в тих справах, в яких беруть участь ті ж сторони, але можуть спростовуватися особами, які в такому спорі участі не брали.
Лектор наголосив на необхідності відходу від догматичних, успадкованих з радянських часів підходів до абсолютизації рішення в частині його обов’язковості для всіх безвідносно осіб. Попереду ще чимало дискусій, вважає лектор. «Йдеться не про те, що рішення не треба виконувати. Воно стосується лише тих двох сторін, які брали участь у справі, і суб’єктів, уповноважених виконувати рішення», — висловив доповідач свою позицію. Боржник не може заперечувати проти такого рішення, а інший кредитор може, підсумував експерт.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів