Перемогою адвоката можна вважати те, що для підзахисного вдається добитися домашнього арешту, а не тримання під вартою — Марина Мацегора

Про правила обрання запобіжних заходів, які обмежують свободу особи, не пов’язані з взяттям під варту, розповіла слухачам Legal High School Марина Мацегора, адвокат. Вона нагадала про те, що відповідно до Кримінального процесуального кодексу (КПК) України підставою для застосування запобіжного заходу є саме обґрунтована підозра у вчиненні особою правопорушення, а також наявність ризиків, що дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний чи обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України.

Лектор наголосила, що відповідно до КПК України заходи, які обмежують свободу особи, не пов’язані з взяттям під варту, такі як особисте зобов’язання, особиста порука, домашній арешт чи застава, не можуть застосовуватися до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109–114-1, 258–258-5, 260, 261 Кримінального кодексу (КК) України. Проте рішенням Конституційного Суду України у так званій «Справі Савченко» було визнано цю норму КПК України неконституційною, тож тепер заходи, які обмежують свободу особи, але не пов’язані з взяттям під варту, можуть бути застосовані до всього спектра злочинів, передбачених КК України.

Посилаючись на статтю 187 КПК України, лектор навела вичерпний перелік обставин або ризиків, що враховуються при обранні запобіжного заходу, та зазначила, що у клопотанні слідчого про обрання запобіжного заходу ці ризики, як правило, не обґрунтовуються, тому вона порадила на стадії обрання запобіжного заходу приділяти увагу збору документів, які можуть підтвердити відсутність таких ризиків, як обґрунтування можливості застосування менш м’якого запобіжного заходу.

Для обрання як запобіжного заходу домашнього арешту потрібно документально підтвердити наявність у підзахисного власного чи орендованого житла, роботи, соціальних зв’язків, утриманців тощо. На підтвердження цієї тези Марина Мацегора навела випадок зі своєї практики, коли її клієнт вчинив новий злочин під час досудового слідства, однак зібрані адвокатом медичні документи, що засвідчували неможливість підзахисного за станом здоров’я перебувати у місцях позбавлення волі, дали суду змогу застосувати стосовно нього домашній арешт.

Розповідаючи про такий вид запобіжного заходу, як особисте зобов’язання, лектор розкрила його суть, на підставі статті 194 КПК України дала вичерпний їх перелік та зазначила, що покладені на нього зобов’язання повинні бути повідомлені підозрюваному чи обвинуваченому письмово під підпис, причому дається роз’яснення про застосування більш жорсткого запобіжного заходу та накладення грошового стягнення у разі їх порушення. Крім того, вона розповіла про обмежувальні заходи, які можуть застосовуватися до особи, підозрюваної в домашньому насильстві, та наголосила, що контроль за дотриманням особистого зобов’язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду — прокурор.

Щодо домашнього арешту, то Марина Мацегора відзначила, що цей запобіжний захід застосовується до особи, яка підозрюється або обвинувачується у злочині, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Строк дії ухвали про домашній арешт на досудовому слідстві не може перевищувати двох місяців (може бути продовжений, але не більш ніж на шість місяців), контроль виконання здійснює Національна поліція за місцем проживання. Вона наголосила, що при застосуванні заходів, не пов’язаних з ув’язненням, передбачене мінімальне втручання поліції, обмеження мають бути сформульовані чітко, необхідно дотримуватися прав обвинуваченого та його родини на особисте життя. Можна вважати перемогою адвоката, якщо для підзахисного вдається добитися домашнього арешту, а не тримання під вартою, зазначила лектор та наголосила на важливості психологічної роботи з підзахисним, аби той з усією серйозністю поставився до домашнього арешту і аби не наразитися на зміну запобіжного заходу.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

Кошик