Помилковим є ігнорування норм ГПК України на користь тлумачення процесуальних питань, викладених у рішеннях ЄСПЛ, — Марія Демидова

Судовим витратам було присвячено лекцію Марії Демидової, судді Господарського суду Чернігівської області, у рамках спецкурсу для корпоративних юристів. Вона нагадала про правові підстави для стягнення та види судових витрат, а також вказала на правила визначення розміру судових витрат у господарському процесі сторонами та судом, зазначивши, що сторони мають право і обов’язок самостійно визначати обсяг судових витрат.

Марія Демидова зупинилась на моменті визначення розміру судових витрат стороною, зазначивши, що перша заява по суті спору має включати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (понесених або очікуваних) у зв’язку з розглядом справи. При цьому докази на підтвердження розміру судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду (за умови подання суду до закінчення судових дебатів відповідної заяви: усної або письмової).

Як зазначила лектор, питання щодо розподілу судових витрат вирішується судом першої інстанції в судовому рішенні по суті спору або у додатковому рішенні. Новий розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої інстанції, здійснюється апеляційним/касаційним судом у разі скасування або зміни судового рішення. Також апеляційним/касаційним судом здійснюється розподіл витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у судах апеляційної/касаційної інстанції.

При цьому вона наголосила на тому, що наслідком несплати авансом або невнесення грошових коштів за ухвалою суду буде відхилення клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста (перекладача), забезпечення, витребування або огляд доказів; скасування раніше постановленої ухвали про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування доказів або огляд доказів за їх місцезнаходженням.

Неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести, може бути підставою для залишення позовної заяви без руху або відмови у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.

Найбільш дискусійним питанням, за словами лектора, є визначення співмірності заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, що визначена статтею 126 ГПК України. Лекторка зазначила, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Марія Демидова підтвердила свої тези прикладами із судової практики, а також проаналізувала співвідношення практики Європейського суду з прав людини із національним процесуальним законодавством. При цьому вона наголосила, що Україна як держава, яка ратифікувала Конвенцію, не покладала на себе зобов’язань імплементувати процесуальні норми Європейського суду з прав людини до національного законодавства. Ігнорування норм ГПК України на користь тлумачення процесуальних питань, викладених у рішеннях ЄСПЛ, на її думку, є помилковим.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів