«Повноваження щодо представництва юридичної особи» — тема лекції радника ЮФ Aequo Олени Перцової, що відбулася у рамках модуля Lеgal High School «Судова практика з корпоративних спорів».
Спочатку лектор нагадала про нюанси законодавчого регулювання у цій частині. «У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юрособа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження», — процитувала базову законодавчу норму (положення статті 92 Цивільного кодексу України) пані Перцова. Також вона розповіла про специфіку законодавства про акціонерні товариства (АТ) і товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), а також про проблеми в розумінні й тлумаченні нових положень, що регулюють діяльність ТОВ.
Олена Перцова акцентувала увагу і на знакових судових кейсах. Наприклад, до категорії «пілотних» лектор зараховує постанову Верховного Суду України (ВСУ) у справі №6-147цс17 від 13 березня 2017 року. У першу чергу, вона виділила фактичні обставини справи, адже саме вони роблять справу прецедентною. У зазначеному рішенні Суд дійшов такого висновку: договір може бути визнаний недійсним у тому разі, якщо буде встановлено, що контрагент за договором діяв недобросовісно і нерозумно, тобто знав чи за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження у повноваженнях виконавчого органу товариства. У цій справі такої недобросовісності суд не угледів.
Ще один показовий приклад із судової практики — постанова ВГСУ у справі №908/1806/16 від 30 листопада 2017 року. У зазначеному рішенні Суд дійшов висновку, що вчинення конклюдентних дій сторін щодо виконання відповідних угод (підписання актів прийому-передачі техніки, відображення спірних господарських операцій позивачем у податковій звітності, прийняття позивачем оплати за спірну техніку і неповернення її відповідачу) свідчать про схвалення позивачем спірних договорів купівлі-продажу. Така практика, на думку лектора, свідчить про правильне застосування статті 241 ЦК України, хоча і в цьому питанні є нюанси.
Серед знакових судових кейсів із зазначеної проблематики є і рішення нової касаційної інстанції країни — Верховного Суду (ВС). Наприклад, постанова Касаційного господарського суду у складі ВС у справі №910/9915/17 від 25 квітня 2018 року. У цій справі, зокрема, відмова в позові частково обґрунтована тим, що позивач не надав суду доказів пред’явлення позову про збитки до свого директора, також доказів звернення до правоохоронних органів у зв’язку з укладенням незаконного правочину. Зазначену правову позицію касаційної інстанції лектор вважає «радикальною».
На завершення лекції Олена Перцова також поділилася судовою практикою щодо застосування двосторонньої реституції. Норму статті 216 ЦК України лектор вважає незаслужено забутою і закликає юристів частіше застосовувати її у своїй практиці.
